Маркування території імперськими символами

Російська імперія 11 липня 1888 року відкрила на Софійській площі Києва пам'ятник Богданові Хмельницькому - знак «єднання» з Москвою: на лівому боці постамента стояли дати «1654-1888», що відлічували історію міста від Переяславської ради^[1]. Комітет із спорудження очолював Михайло Юзефович^[1] - чиновник київського навчального округу, автор записки, що лягла в основу Емського указу 1876 року^[2]. Нарада, скликана за цією запискою і проведена за участю Юзефовича, постановила «не допускати ввозу в межі імперії, без особливого на те дозволу Головного управління у справах друку, будь-яких книг і брошур, що видаються за кордоном малоруським наріччям», а «друкування й видання в імперії оригінальних творів і перекладів тим самим наріччям заборонити, за винятком лише: а) історичних документів і пам'яток та б) творів красного письменства» - причому останні допускалися лише в російському правописі та за рукописом, переглянутим цензурою^[3]. За декретом Раднаркому УСРР від 7 травня 1919 року про знесення з площ і вулиць пам'ятників, поставлених царям і царським посіпакам, з постамента збили два написи з трьох; той, що лишився, розпорядився зняти голова Київського губвиконкому Гринько - про це 6 лютого 1925 року записав у щоденнику академік Єфремов, - і зрештою бічні плити замінили на порожні, а на лицьовому камені вибили «Богдан Хмельницький 1888»^[1].