у кампанії «Каральний похід Булгакова: розорення чеченських селищ і примус до підданства (1807)»
Російська імперія нацьковувала сусідні корінні народи один на одного, щоб їхня взаємна ворожнеча ослаблювала опір кожного й не давала їм об'єднатися. Для походу 1807 року на Чеченців головнокомандувач на Кавказі генерал Гудович примушував Кабардинців виступити проти Нохчі: за неявку «призначених зі звань узденів і бегаулів» було встановлено штраф «по 50 р. с. і 2 биками». Генерал Дельпоццо доносив, що «схилив Кабардинців до виступу в похід і сприяння разом з нашими військами покаранню Чеченців», і хоча «умовити їх було вельми важко», зібрав понад 3,500 осіб, які «через р. Терек переправилися і прибули… на р. Сунжу» проти чеченських і карабулацьких селищ; самі Кабардинці при цьому відмовлялися йти прямо «проти Чеченців» як одновірців, погоджуючись діяти лише «проти самих Карабулаків». Мету такого нацьковування генерал Гудович формулював прямо — «ці два народи посварити між собою і привести до ворожнечі один проти одного, чим самим з часом їх ослабити»[1].