Вбивство полонених і затриманих

СРСР розстріляв майже всіх заарештованих у ході операції 1925 року - людей, що вже перебували в руках військ і ОГПУ (політичної поліції, попередниці сучасної ФСБ). Історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов пишуть: «Загальне число заарештованих перевищило 300 осіб. Із загального числа заарештованих 105 осіб було розстріляно на місці, щодо 183 осіб було відкрито слідство, що також закінчилося позасудовим розстрілом, 21 особу вислано»^[1]. «Активних» серед них навіть власний рахунок ОГПУ знаходив небагато: в огляді, поданому Сталіну, названо 50 «активних бандитів і видних контрреволюційних діячів», при тому що «Усього заарештовано 400 бандитів і елементів, що їм сприяли»^[2] - розстрілювали здебільшого не лідерів, а рядових затриманих, чию провину не встановлював жоден суд. Так убили і головного полоненого операції: імама Нажмуддіна Гоцинського - духовного главу опору в Дагестані та Чечні, затриманого 5 вересня 1925 року і засудженого в Ростові-на-Дону, - розстріляли, за словом горця-емігранта, що писав у паризькому журналі «Прометей» 1930 року, «Il fut fusillé sans jugement dans les souterrains du Guépéou de Rostov» - без суду, в підвалах ГПУ в Ростові^[3].