Катування та знущання

Тортури заарештованих були офіційно дозволені Центральним комітетом більшовицької партії (ЦК ВКП(б)). Історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов пишуть: «...проти всіх заарештованих за політичними статтями широко застосовувалися тортури, офіційно дозволені як заходи «фізичного впливу»»; у листі Сталіна, розісланому в партійні органи в січні 1939 року, говорилося: «ЦК ВКП(б) роз'яснює, що застосування фізичного впливу в практиці НКВД було допущено з 1937 р. з дозволу ЦК ВКП(б)»^[1]. Один із виконавців у республіці - Порубай, у записці обласного комітету партії 1938 року названий заступником народного комісара (міністра) внутрішніх справ республіки. Після зміни курсу його судили - звинувачення: «застосовував спотворені методи ведення слідства і примушував заарештованих до давання завідомо неправдивих показань», а за сфальсифікованими ним справами трійка виносила розстрільні вироки^[2]. Чеченський історик А. Г. Авторханов, який працював у ті роки в Чечні й писав про це в еміграції, пише, що слідство у справі «буржуазно-націоналістичного центру» йшло три роки, і описує його методи: «Слідство велося із застосуванням звичайних для всього СРСР методів фізичних тортур з деякою добавкою для специфічного «національного характеру»»^[3]. Авторханов називає тих, кого чекісти замучили на смерть: «Під час цього слідства до смерті були замучені: колишній голова обласного виконавчого комітету Д.Мачукаєв, колишній завкультпропом обкому М.Гісаєв, колишній секретар Інгуського обкому ВКП(б) Ідріс Зязіков та інші»^[3]. Він пише і про тих, кого тортури довели до самогубства: «Не витримавши режиму тортур, покінчили самогубством: голова планової комісії республіки М.Ісламов, секретар райкому партії М.Бектеміров»^[3]. Авторханов пише про результат: «Шляхом цієї нечуваної інквізиції, названої «попереднім слідством», чекісти змусили до 90 відсотків членів «буржуазно-націоналістичного центру» підписувати і навіть складати «щирі зізнання» у злочинах, яких вони, зрозуміло, не скоювали»^[3]. Заступник голови уряду республіки Абдул-Халім Саламов під тортурами підписав «щирі власноручні показання» про доставку в республіку з Англії через Туреччину 50 гірських гармат, 1000 кулеметів, 200 тисяч гвинтівок, 5 мільйонів патронів, 10 тисяч снарядів і гранат для збройного повстання; там само він написав, що Англія обіцяла підтримати це повстання з повітря. Він назвав і точне місце, де ця зброя закопана в горах; Авторханов пише: «чекісти перерили всі вказані ущелини гір. При цьому, звісно, нічого не знайшли, але побиття тривали з вимогами вказати справжнє місце, де закопана ця зброя»^[3]. Підсудні показали трибуналові сліди тортур; Авторханов пише: «Підсудні, вказуючи на шрами від завданих ран, на вибиті зуби, понівечені частини організму (одного навіть було кастровано під час допиту), заявили, що свої неправдиві показання вони підписали під впливом цих фізичних тортур і в надії, що таким чином буде прискорений день суду, або смерті»^[3].