у кампанії «Великий терор у Чечено-Інгушетії (1937-1940)»
З літа 1937 до листопада 1938 року НКВД (політична поліція, попередниця сучасної ФСБ) арештовував у республіці людей за категоріями й числами, призначеними в оперативному наказі народного комісара (міністра) внутрішніх справ СРСР Єжова № 00447 від 30 липня 1937 року. Чеченський історик А. Г. Авторханов, який працював у ті роки в Чечні й писав про це в еміграції, описав початок операції: «У ніч з 31 липня на 1 серпня 1937 року за заздалегідь складеними НКВД списками була проведена по всіх аулах і районах так звана «генеральна операція з вилучення антирадянських елементів»»; чекісти звозили заарештованих до Грозного - в центральний гараж «Грознафти», у клуб імені Сталіна, у дім попереднього ув'язнення республіканської міліції[1]. Авторханов називає «до 14 тисяч людей» заарештованих за першу хвилю; в опублікованому оперативному зведенні про хід операції на середину серпня - близько 2,4 тисячі заарештованих по всій республіці, і розділені вони в ньому за призначеними складами: 888 «куркулів» (селян, яких колонізатор вважав «заможними»), 831 «кримінальник», 682 «контрреволюційного елементу»[2]. Начальник Гудермеського районного відділу НКВД Грідасов відповів співробітникові, який спитав, як заарештувати людину, якщо матеріалу на неї немає: «Матеріал завжди знайдеться, аби на ньому була кавказька шапка!»[1]. Арешти тривали до листопада 1938 року: восени 1937 року Москва підняла призначене по республіці число до 3200 людей, а 1 березня 1938 року призначила нове - 10 108 людей, з яких трійка засудила 6767[2]. 8 вересня 1937 року газета «Правда» надрукувала статтю спеціального кореспондента Кузовкіна під заголовком: «Буржуазно-націоналістичний клубок у Чечено-Інгушетії»[2]. Авторханов викладає її зміст: автор статті «доводив, що в Чечено-Інгушетії в партійному керівництві та на чолі уряду сидять «буржуазні націоналісти», які ведуть чечено-інгуський народ антирадянським шляхом», а газета й автор закликали не названого на ім'я суддю: «до кінця розплутати буржуазно-націоналістичний клубок»[1]. Авторханов пише про те, що слідчі виготовили із заарештованих: «Протягом трьох років чекістські слідчі створювали справу «буржуазно-націоналістичної, контрреволюційно-повстанської, бухарінсько-троцькістської, терористично-шпигунської, антирадянської, шкідницької організації» – буквально так звучала багатоповерхова формула звинувачення для верхівки заарештованих»[1]. У цю «верхівку», яку чекісти назвали «буржуазно-націоналістичним центром Чечні та Інгушетії», слідство вписало 137 колишніх відповідальних працівників республіки. Слідство записало в ці 137 і Абдурахмана Авторханова, який перебував тоді на навчанні в Москві: воно вписувало людей у справу незалежно від того, де вони були і що робили[3]. Кожному з них слідство поставило статтю 58 - зраду Батьківщини, підготовку збройного повстання, шкідництво, терористичні акти, диверсію, антирадянську агітацію, членство в антирадянській організації і саботаж. За звинуваченням «центр» діяв у союзі з такими самими «центрами» Дагестану, Осетії, Кабардино-Балкарії, Карачаю, Адигеї та Черкесії і готував, як пише Авторханов, «проголошення «Північнокавказької федеративної республіки» під протекторатом Туреччини та Англії», а зв'язок між усіма ними тримав «Московський міжнаціональний центр»[1].