Мародерство

Виселяючи чеченський народ у лютому 1944 року, колонізатор грабував його спустілі домівки. Чеченський історик Далхан Хожаєв пише: «У дні переселення паралельно людському до Грозного суцільним потоком рухалися колони військових автомобілів з матеріальними цінностями, награбованими в спустілих домівках чеченців та інгушів. Найцінніші на думку охорони речі - килими, бурки, кавказькі наборні ремені, оздоблена золотом і сріблом зброя (кинджали, шашки, кремневі рушниці роботи чеченських майстрів минулого століття), коштовності везли в критих брезентом автофургонах»^[1]. Керівник бригади Народного комісаріату (міністерства) державного контролю РРФСР Дроздов, який за дорученням уряду РРФСР перевіряв у серпні 1944 року передані Дагестану райони, доповідав про «нестримне розкрадання та розбазарювання майна спецпереселенців», що почалося «невдовзі після виселення»: виконувач обов'язків голови районної ради Юсупов «повністю екіпірувався за рахунок майна спецпереселенців» - за ним недостача чотирьох ручних і чотирьох ножних швейних машин, 26 паласів, 30 килимів і 6 велосипедів; прокурор Дагестану Хашаєв отримав будинок, сад, город і «безхазяйну» корову; народний суддя Сулейманов оформив здобич розпискою: «Речі отримав, гроші не сплатив, у чому й розписуюся»^[1]. Історики Я. З. Ахмадов та Е. Х. Хасмагомадов підбивають підсумок: «У нестримних розкраданнях чужого добра виявилася замішаною вся партійно-господарська та міліцейська верхівка Грозненської області, Дагестану, Ставрополля, Північної Осетії та Грузії»; спійманих знімали з посад і судили, але «врешті-решт довелося відмовитися від арештів, бо на волі не залишалося, кому керувати»^[2].