Фіктивні суди

Колгоспні збори засуджували депортованих чеченців до висилки з місць поселення на 8 років - без суду, слідства й захисту. Уряд СРСР установив такий порядок постановою від 2 червня 1948 року: загальні збори колгоспу чи села виносили «громадський вирок» про виселення «за злісне ухиляння від трудової діяльності в сільському господарстві та ведення антигромадського, паразитичного способу життя», а проводили ці збори органи Міністерства внутрішніх справ. Саме міністерство доповідало: «Заходи з виселення були визначені загальними зборами колгоспів і селян сіл, що їх проводили органи МВС»^[1]. Міністерство внутрішніх справ у доповіді 1950 року визнавало: «виселенці, які злісно ухиляються від роботи в колгоспах, за рішеннями колгоспних зборів висилаються на 8 років у віддалені райони країни» - так робили в Кзил-Ординській, Кустанайській, Павлодарській та Південно-Казахстанській областях Казахстану^[2]. Саме міністерство називало висилку без суду лише «помилковою практикою» та «неправильним застосуванням міри покарання»: за його ж наказом таких людей належало віддавати під суд^[2]. Історик В. А. Козлов пише за документами міністерства: «Далекоглядніші поліційні чиновники змушені були визнати, що карати чеченців та інгушів за ухиляння від роботи недоцільно» - інакше «запрацює природний захисний механізм - єдина монолітна спільнота поведеться як одна людина - усіх не покараєш!»^[2].