Окупація як порятунок

у кампанії «Перша російсько-чеченська війна (1994–1996)»

Восени 1994 року Росія напала на Чеченську Республіку Ічкерія під іменем маріонеткової опозиції, а 11 грудня 1994 року російська армія відкрито вторглася в республіку. Москва всю війну оголошувала вторгнення та окупацію благом для чеченців.

30 листопада 1994 року президент Росії Єльцин підписав секретний указ № 2137 «Про заходи з відновлення конституційної законності та правопорядку на території Чеченської Республіки» (так колонізатор назвав підготовку нападу на Ічкерію)[1]. 9 грудня президент указом № 2166 доручив російському уряду застосувати всі засоби «для забезпечення… прав і свобод громадян»[2].

27 січня 1995 року Єльцин підписав указ № 79 «Про забезпечення умов для відтворення конституційних органів влади в Чеченській Республіці» (докладніше: «Встановлення нової системи управління»)[1][3]. 12 липня 1996 року, на четвертий день наступу окупаційних військ, президент указом № 1028 назвав конституційними органами уряд, який Москва поставила в Грозному (докладніше: «Маріонетковий уряд»)[1][3][4].

11 грудня 1994 року, в день відкритого вторгнення, Єльцин звернувся до громадян Росії: «Наша мета полягає в тому, щоб знайти політичне вирішення проблем одного із суб'єктів Російської Федерації — Чеченської Республіки, захистити її громадян від збройного екстремізму». Президент Росії обіцяв: «Зобов'язую всіх посадових осіб, відповідальних за проведення заходів з відновлення в Чеченській Республіці конституційного порядку [так Росія називала свою війну проти незалежної Ічкерії], не застосовувати насильства проти мирного населення, взяти його під захист»[1]. Через тиждень, з 18 грудня, російські льотчики бомбили Грозний, а з 19 грудня до штурму 31 грудня - щодня. Правозахисники російської організації «Меморіал» пишуть: «Бомби і ракети падали переважно на квартали, де були житлові будинки і завідомо не було військових об'єктів» (докладніше: «Невибіркові напади»)[1]. За оцінкою Спостережної місії російських правозахисних організацій, з грудня 1994 року по березень 1995 року окупанти вбили в Грозному 25-29 тисяч мирних городян (докладніше: «Масові вбивства цивільних»)[1].

Уряд Росії 11 січня 1996 року відповів Генеральному секретареві ООН на запит про права людини в Ічкерії, що вкрай складна обстановка змусила Москву застосувати збройну силу. У відповіді сказано, що 29 серпня 1995 року Єльцин призначив секретаря Ради безпеки Росії Лобова своїм представником в Ічкерії, щоб гарантувати права людини і підготувати вільні вибори (докладніше: «Імітація народного волевиявлення»)[5].

23 квітня 1996 року голова уряду Росії Черномирдін заявив на засіданні урядової комісії з урегулювання війни: «У Статуті ООН також значиться поняття «примус до миру», і в цьому випадку воно може бути застосоване»[1]. Через два дні, 25 квітня, російські льотчики бомбили Шалі, місто на південний схід від Грозного, яке окупаційні війська оточили шістьма днями раніше (докладніше: «Невибіркові напади»). Окупанти вбили мирних чеченців, а 29 людей, за повідомленням глави Шалінського району агентству «Інтерфакс», поранили[1]. Через 11 днів, 6 травня, російські війська без бою захопили Шалі і не знайшли там захисників (докладніше: «Колективні покарання»)[1].

17 липня 1996 року голова уряду Росії Черномирдін заявив на засіданні урядової комісії з урегулювання війни, що за півроку Росія ліквідувала «антиконституційний режим» (так Росія називала уряд Ічкерії), який загрожував її територіальній цілісності[1].

ID: C1193.T0007.002
Початок: Вересень 1994
Закінчення: Грудень 1996
Контриб'ютори: decolonial.ist project

Джерела