у кампанії «Перша російсько-чеченська війна (1994–1996)»
Восени 1994 року Росія напала на Чеченську Республіку Ічкерія під іменем маріонеткової опозиції, а 11 грудня 1994 року російська армія відкрито вторглася в республіку. Окупанти бомбили чеченське телебачення, глушили супутниковий зв'язок журналістів і не пускали їх до місць своїх ударів.
Командири окупаційних військ наказували не пускати журналістів до місць штурмів і бомбардувань. Російські військові та міліціонери на блокпостах не пропускали журналістів, зокрема з акредитацією уряду Росії, до сіл і міст, по яких били російські війська (докладніше: «Цензура»)[1][2]. Правозахисники американського Committee to Protect Journalists пишуть, що російські військові в Ічкерії глушили супутниковий зв'язок журналістів, псували відзняту плівку і знищували апаратуру[3].
29 листопада 1994 року Росія оголосила, що о 14:00 відключить увесь зв'язок з Ічкерією[4]. З 21 по 24 грудня російські льотчики били по телецентру в Грозному. Командувач російської військової авіації Дейнекін назвав ціль цих ударів: «припинити оскаженілу антиросійську пропаганду»[1].
3 січня 1995 року російські льотчики бомбили Шалі, місто на південний схід від Грозного. Правозахисники Human Rights Watch пишуть, що льотчики, мабуть, цілилися у вежу радіозв'язку, а вбили кількох городян на ринку та в лікарні (докладніше: «Невибіркові напади»)[5]. 7 і 8 квітня внутрішні війська МВС Росії (попередники сучасної Росгвардії) штурмували Самашки, село на заході Ічкерії, і вбили там 103 мирних чеченців (докладніше: «Масові вбивства цивільних»)[6]. 11 квітня окупанти на посту біля села не пропустили туди журналістів і пустили їх лише 13 квітня[7][6]. 8 жовтня російські льотчики бомбили Рошні-Чу, село на південний захід від Грозного (докладніше: «Невибіркові напади»). Окупанти перекрили всі під'їзди до села, а бійці міліцейського спецназу з російського міста Іркутська на посту не пускали туди журналістів, посилаючись на наказ[1][8]. З 11 грудня, перед «виборами» голови маріонеткового уряду 14-17 грудня, російські солдати на блокпостах не пускали в Грозний журналістів без спеціальних пропусків (докладніше: «Імітація народного волевиявлення»)[1]. З 14 по 20 грудня, після того як Збройні сили Ічкерії звільнили Гудермес, друге за величиною місто республіки, окупанти обстрілювали і бомбили місто, а до 25 грудня не пускали туди пресу (докладніше: «Невибіркові напади»)[9].
У січні 1996 року командування окупаційних військ закрило для преси Грозний і схід Ічкерії[9]. З лютого до перших днів березня окупанти обстрілювали з артилерії оточене селище Новогрозненський на сході Ічкерії та села Аллерой, Центорой, Бачі-Юрт і Суворов-Юрт (докладніше: «Невибіркові напади»). Російські військові не пускали туди журналістів[1]. З 3 по 9 березня російські війська обстрілювали з артилерії та з вертольотів Серноводськ, село на заході Ічкерії (докладніше: «Невибіркові напади»)[1]. З 6 по 9 березня, коли Збройні сили Ічкерії атакували окупантів у Грозному, російські чиновники не пускали журналістів у місто[3]. 10 березня російський військовий комендант Серноводська заборонив пускати в село журналістів, правозахисників і будь-яких іноземців (докладніше: «Видворення зовнішніх місій»)[1].
15 березня 1996 року внутрішні війська МВС Росії та 58-ма російська армія почали штурм Самашок (докладніше: «Воєнна інтервенція»)[1]. Джерела розходяться в числі мирних чеченців, яких окупанти вбили в селі під час штурму: 35 за списком сельчан[1] або близько 600 за словами лікарки, яка лікувала там людей (докладніше: «Невибіркові напади»)[10][2]. 17 і 18 березня окупанти не пропустили до села незалежних журналістів із Москви. Марія Ейсмонт, кореспондентка московської газети «Сегодня», 22 квітня розповіла громадському трибуналу російського фонду «Гласність» у Москві, що 26 і 27 березня російські військові зупиняли її на дорогах до Самашок, а в село вона потрапила через п'ять днів. У Серноводську російські солдати, які брали участь у штурмі, розвернули журналістів словами: «Не треба туди їхати, вам там нічого робити, тим паче що там уже зовсім нема на що дивитися». Олександр Трушин, кореспондент московської «Общей газети», 21 квітня розповів трибуналу «Гласності», що на початку квітня начальник російського блокпоста біля села подзвонив генералові і не пропустив журналістів: «Я запитав у капітана: „Ви доповіли, навіщо ми їдемо, з якою метою?" Він відповів: „Так, генерал у курсі, і все ж наказано вас не пропускати"»[2]. Правозахисники «Меморіалу» пишуть, що повідомлення про цей штурм не потрапили на телебачення і радіо[1].
21 квітня 1996 року окупанти вбили Джохара Дудаєва, президента Ічкерії, під час його розмови по супутниковому телефону з посередником у переговорах про мир; за версією, яку правозахисники «Меморіалу» вважають імовірною, російські військові засікли сигнал цього телефону (докладніше: «Нейтралізація опозиції»)[11][1]. 8 серпня 1996 року, коли Збройні сили Ічкерії звільняли Грозний, російські солдати не пустили в місто чотирьох журналістів іноземних ЗМІ ні через один із двох в'їздів[3].
Правозахисники «Меморіалу» пишуть, що на другий рік війни російські війська відрізали від преси райони, які вважали небажаними, набагато щільніше й успішніше, ніж у перший рік[1].
У серпні 1996 року Збройні сили Ічкерії звільнили Грозний від окупантів, змусивши Росію сісти за стіл переговорів[10]. 31 серпня 1996 року було підписано мирні угоди в Хасав'юрті (докладніше: «Фіктивні договори»)[12]. 31 грудня 1996 року останні російські війська пішли з республіки[1].