у кампанії «Перша російсько-чеченська війна (1994–1996)»
Восени 1994 року Росія напала на Чеченську Республіку Ічкерія під іменем маріонеткової опозиції, а 11 грудня 1994 року російська армія відкрито вторглася в республіку. Росія висилала з Ічкерії правозахисників і видавлювала з республіки міжнародні місії, які записували злочини окупантів.
9 грудня 1994 року, за два дні до відкритого вторгнення, голова уряду Росії Черномирдін постановою № 1360 наказав співробітникам МВС і ФСК (попередниці сучасної ФСБ) висилати з Ічкерії приїжджих, яких вони вважатимуть загрозою безпеці[1]. За цією постановою окупанти не раз висилали з республіки правозахисників[2].
Російські військові на блокпостах не пускали правозахисників, депутатів російського парламенту і Червоний Хрест у села, які штурмували. Коли депутати і правозахисники приїздили перевіряти фільтраційні табори, офіцери окупаційних військ не давали їм поговорити із затриманими чеченцями[3][2].
Російські політики й командири багато разів вимагали відкликати Тіма Гульдімана, главу місії Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), яка з 24 квітня 1995 року працювала в Грозному[4][5].
27 січня 1995 року Міністерство оборони Росії не дозволило Сергієві Ковальову, тоді уповноваженому з прав людини в Росії, поїхати з делегацією ОБСЄ у фільтраційний табір у Моздоку, місті в підконтрольній Росії Північній Осетії. Члени делегації побачили там чеченців зі слідами побоїв (докладніше: «Катування та знущання»)[2][6][7]. 26 березня 1995 року бійці російського міліцейського спецназу затримали біля Самашок, села на заході Ічкерії, учасників антивоєнного «Маршу миру» з російських громадських і релігійних організацій, вивезли їх у Назрань, місто в підконтрольній Росії Інгушетії, в Ассинівську, станицю на заході Ічкерії, а частину - до Москви. 11 квітня російські військові на блокпосту не пустили учасників маршу в Самашки[3][8].
7 і 8 квітня 1995 року внутрішні війська МВС Росії (попередники сучасної Росгвардії) штурмували Самашки і вбили 103 мирних чеченців (докладніше: «Масові вбивства цивільних»)[3]. З 8 квітня російські військові на блокпосту біля села не пускали в Самашки спостерігачів правозахисної місії Сергія Ковальова, колишнього уповноваженого з прав людини в Росії[8][2]. 11 квітня депутати російського парламенту Борис Тітенко і Анатолій Шабад годину вмовляли командирів поста пропустити їх. Андрій Блінушов, спостерігач «Меморіалу», записав у щоденнику відповідь: «для в'їзду в Самашки потрібен письмовий дозвіл командувача угруповання військ МВС генерал-полковника Куликова»[8]. 12 квітня російські військові пустили в село спостерігачів з депутатами. 13 квітня командувач окупаційних військ в Ічкерії Куликов заборонив пускати в Самашки всіх, хто не прописаний у селі, зокрема правозахисників[3][2].
Окупанти відвезли чеченських чоловіків, затриманих у Самашках, у фільтраційний табір у Моздоку (докладніше: «Система фільтраційних таборів»). 19 квітня 1995 року Андрій Блінушов і депутат російського парламенту Юлій Рибаков приїхали туди з перевіркою. У доповіді місії правозахисників сказано: «з пункту [фільтраційного табору] несподівано було вивезено всю основну документацію і було перервано індивідуальне опитування затриманих». Генерал Єгоров, який у квітні змінив Куликова на чолі окупаційних військ, оголосив обом, що перевірку закінчено[3].
19-20 квітня 1995 року полковники окупаційних військ Лебедєв і Харченко заперечували, що біля Ассинівської є ями, куди саджають людей, і не пустили до затриманих там чеченців депутата російського парламенту Валерія Борщова, главу правозахисної місії Сергія Ковальова, співробітників «Меморіалу» (докладніше: «Система фільтраційних таборів»)[3][8][2]. 26 травня 1995 року окупанти за постановою № 1360 силоміць вивезли з-під Ассинівської до Моздока двох спостерігачів правозахисної місії, Олександра Лавута і Бориса Смушкевича. У червні обидва спостерігачі знову працювали в Грозному[2]. 2 червня Куликов, який на той час знову командував окупаційними військами, наказав «Лікарям без кордонів» до шостої години вечора вивести команди з Шатоя і Махкетів, сіл на півдні Ічкерії, і оголосив, що два місяці жодна благодійна організація не може з'являтися на півдні республіки. Того ж дня обидві команди поїхали з цих сіл[9][2].
7 жовтня 1995 року невідомі обстріляли ракетами будівлю місії ОБСЄ в Грозному, і призначений Росією мер міста зажадав, щоб місія поїхала. Маріонетковий уряд скасував рішення мера, але 12 жовтня ОБСЄ через загрозу співробітникам тимчасово скоротила місію з шести осіб до двох[10][11][2]. Наприкінці жовтня 1995 року окупанти на блокпосту не пустили в Серноводськ, село на заході Ічкерії, двох членів британської християнської громади, яка виступає проти воєн. Члени громади проїхали в село через поле[12].
З 3 по 9 березня 1996 року, поки окупанти штурмували Серноводськ, російські солдати на блокпостах не підпускали до села спостерігача «Меморіалу» Олександра Гур'янова ближче ніж на 400 метрів[12]. 8 березня російські військові на блокпосту біля в'їзду в Серноводськ обстріляли двох депутатів російського парламенту, і командир блокпоста пригрозив розстріляти їх наступного разу[12]. 10 березня російський військовий комендант Серноводська заборонив пускати в село журналістів, правозахисників, іноземців і Червоний Хрест, а окупанти пригрозили обстріляти машини Червоного Хреста та інших гуманітарних організацій, якщо їх не приберуть від села[2]. З 4 по 9 квітня окупанти не пустили в Серноводськ і Самашки делегацію британської християнської громади, хоча 5 квітня президент Росії Єльцин оголосив, що міжнародні спостерігачі можуть вільно їздити республікою[12].
9 червня 1996 року маріонетковий уряд заявив, що Тім Гульдіман перевищив повноваження, коли вів прямі переговори з делегацією Ічкерії, і назвав перебування місії ОБСЄ в республіці небажаним[13][2]. 24 червня командувач окупаційних військ Тихомиров на пресконференції звинуватив главу місії в тому, що той тримає сторону Ічкерії і може зірвати переговори про припинення вогню[14]. На початку серпня 1996 року, коли Збройні сили Ічкерії атакували окупантів у Грозному, російські льотчики влучили в будівлю місії двома ракетами з гелікоптерів. Четверо її співробітників вісім днів ховалися в погребі й не постраждали[4].
У доповіді Human Rights Watch від січня 1997 року сказано, що російські відомства не раз заважали Міжнародному комітетові Червоного Хреста відвідувати людей, затриманих у кримінальних справах у зв'язку з війною, і вимагали, щоб комітет спершу отримав дозвіл судді[15].
У серпні 1996 року Збройні сили Ічкерії звільнили Грозний від окупантів, змусивши Росію сісти за стіл переговорів[16]. 31 серпня 1996 року було підписано мирні угоди в Хасав'юрті (докладніше: «Фіктивні договори»)[17]. 31 грудня 1996 року останні російські війська пішли з республіки[2].