Транспортна блокада

Восени 1994 року Росія напала на Чеченську Республіку Ічкерія під іменем маріонеткової опозиції, а 11 грудня 1994 року російська армія відкрито вторглася в республіку. Окупанти брали села Ічкерії в кільце блокпостів і не пропускали людей і транспорт.

9 грудня 1994 року, за два дні до відкритого вторгнення, голова уряду Росії Черномирдін постановою № 1360 наказав МВС закрити кордони Чеченської Республіки, а міністерству оборони - на час заборонити польоти над нею^[1]. 1 лютого 1995 року окупанти перекрили блокпостами кордон Ічкерії з підконтрольною Росії Інгушетією^[2].

З кінця лютого 1995 року частини МВС Росії ставили блокпости на дорогах між селами на заході Ічкерії^[3]. У кінці березня 1996 року блокпости на цих дорогах стояли майже на кожному кілометрі^[4].

Російські військові на блокпостах пропускали в села і міста лише тих, хто там прописаний^[2][5]. На постах російські солдати незаконно затримували чеченських чоловіків, які виходили з оточених сіл, і відвозили до фільтраційних таборів у Грозному та в Моздоку, П'ятигорську, Ставрополі - підконтрольних Росії містах на північний захід від Ічкерії (докладніше: «Система фільтраційних таборів»)^[2].

У лютому 1995 року російські військові з блокпостів біля Самашок, села на заході Ічкерії, у сутінках стріляли по будь-яких машинах, зокрема по машинах швидкої допомоги^[4]. У другій половині лютого солдати на блокпості № 13 біля села перестали пропускати туди вантажівки^[3]. З 13 березня 1995 року російські військові перекрили всі дороги в Самашки і 25 днів, до штурму 7 квітня, тримали село в блокаді^[3]. 7 квітня, у день штурму Самашок, окупанти зупинили на блокпості МВС 12 машин із чеченцями, які виїжджали із села, і до початку обстрілу випустили близько ста людей. Частину чоловіків із них російські військові відвезли гелікоптером до фільтраційного табору в Моздоку, а ті, хто не встиг виїхати, залишилися в селі під обстрілом^[3]. 8 квітня біля російського блокпоста на перехресті доріг із Самашок і Серноводська, села на заході Ічкерії біля кордону з Інгушетією, зібралися 800-1000 людей. За наказом командувача окупаційних військ Куликова командири поста не пустили в Самашки спостерігачів і чеченців із села. 11 квітня російська охорона блокпоста № 13 не пустила в Самашки чеченських жінок, які йшли туди з антивоєнним маршем^[6].

30 вересня 1995 року внутрішні війська МВС Росії (попередники сучасної Росгвардії) та російський міліцейський спецназ оточили Серноводськ. Окупанти зажадали від чеченців села роззброїти бійців Збройних сил Ічкерії і відкрити дорогу російській військовій техніці (докладніше: «Колективні покарання»)^[2]. За даними «Меморіалу», у селі було понад 10 000 людей, за даними ООН - 20 000, ще понад 3000 біженців жили в корпусах курорту на околиці^[2][7]. 26 жовтня російські війська перекрили останню дорогу в Серноводськ і перестали пропускати в село будь-які машини, зокрема з їжею (докладніше: «Медична та гуманітарна блокада»)^[2]. Патриція Крокол, представниця британської християнської громади противників війни, того дня проїхала в село через поле і 20 квітня 1996 року в Москві розповіла громадському трибуналу російського фонду «Гласність»: «Об 11 ранку потрапили в Серноводськ, а через 40 хвилин і цю дорогу перекрили, поставивши 14 танків»^[4]. У листопаді російські військові стали пропускати в село чотири рази на день автобус із людьми і машину швидкої допомоги^[2][8][9].

Російські війська оточували Серноводськ понад п'ять місяців, до штурму 3 березня 1996 року. 4 березня окупанти відкрили вихід із села, але російські солдати і співробітники МВС на постах не давали людям виїжджати на своїх машинах. Того дня із Серноводська пішли близько 10 000 людей. 5 березня окупанти знову закрили в'їзд і виїзд, у селі залишилися близько 7000 мирних чеченців (докладніше: «Фальшивий коридор»). Обстрілами російські війська вбили й поранили сотні з них (докладніше: «Невибіркові напади»). 9 березня, після захоплення Серноводська, російські військові відкрили в'їзд у село і виїзд із нього, і лише тоді чеченці вивезли поранених^[2][8][9].

10-11 грудня 1995 року російська армія оточила Гудермес, друге за величиною місто Ічкерії, на схід від Грозного, і нікого з нього не випускала. 14 грудня Збройні сили Ічкерії звільнили місто, а 19-20 грудня російські війська захопили його (докладніше: «Невибіркові напади»)^[10]. З 11 по 20 грудня 1995 року, перед «виборами», які Росія призначила в Ічкерії, командувач окупаційних військ Шкірко заборонив в'їзд у Грозний машинам без перепусток (докладніше: «Імітація народного волевиявлення»)^[2].

14 березня 1996 року частини внутрішніх військ МВС Росії та російської 58-ї армії оточили Самашки і нікого не пропускали через блокпост на південній дорозі до села Новий Шарой^[4]. 19 березня окупанти випустили чеченців з оточення^[2]. На початку квітня 1996 року російські льотчики вдень кожні 15-20 хвилин бомбили єдину дорогу із Шалі, міста на південний схід від Грозного, у Ведено, районний центр у горах на південному сході Ічкерії (докладніше: «Невибіркові напади»). Чеченці з Ведено і сусіднього села Дишне-Ведено йшли цією дорогою на рівнину вночі^[2][4]. Навесні 1996 року російські військові на блокпості біля Шалажів, села на південний захід від Грозного, не пускали Мадіну Магомадову з Грозного до батьків, бо вона прописана в місті^[4].

Правозахисники «Меморіалу» пишуть, що російські війська всю війну раз за разом оточували села і міста Ічкерії, обмежували або повністю закривали вхід і вихід із них, а солдати на блокпостах часто перекривали рух дорогами^[2].

10 червня 1996 року Росія та Ічкерія підписали протокол до домовленості від 27 травня про припинення вогню. Російська делегація зобов'язалася до 7 липня зняти блокпости на виїздах із сіл і міст^[11]. 7 липня командування окупаційних військ відмовилося зняти всі пости, пославшись на те, що обстановка не нормалізувалася (докладніше: «Фальшиве перемир'я»)^[2]. 8 вересня 1996 року російські частини почали йти зі своїх блокпостів і з Ічкерії^[12][13].

У серпні 1996 року Збройні сили Ічкерії звільнили Грозний від окупантів, змусивши Росію сісти за стіл переговорів^[12]. 31 серпня 1996 року було підписано мирні угоди в Хасав'юрті (докладніше: «Фіктивні договори»)^[14]. 31 грудня 1996 року останні російські війська пішли з республіки^[2].