у кампанії «Перша російсько-чеченська війна (1994–1996)»
Восени 1994 року Росія напала на Чеченську Республіку Ічкерія під іменем маріонеткової опозиції, а 11 грудня 1994 року російська армія відкрито вторглася в республіку. Окупанти прикривалися мирними чеченцями від вогню Збройних сил Ічкерії.
Російські солдати виводили чеченців із підвалів, де ті ховалися від обстрілу, виводили чоловіків із будинків і забирали лікарів та хворих у лікарні. Окупанти садили їх на броньовані машини або ставили перед собою, щоб бійці армії Ічкерії не стріляли[1][2]. Російські військові погрожували спалити або розстріляти захоплених чеченців, якщо захисники вистрелять або не віддадуть полонених[3]. Російські солдати відпускали одних чеченців із живого щита через кілька годин, а інших відвозили на свої бази. Там окупанти садили їх у ями й били (докладніше: «Катування та знущання»)[3].
6-8 березня 1996 року, коли армія Ічкерії оточила в Грозному російський блокпост № 6, офіцер російської комендатури міста по рації порадив солдатам блокпоста захопити пару чеченських сімей і прикритися ними. Солдати на посту цього не зробили[4][1][5].
З 15 березня 1996 року внутрішні війська МВС Росії (попередники сучасної Росгвардії) і 58-ма російська армія штурмували Самашки, село на заході Ічкерії (докладніше: «Воєнна інтервенція»)[1]. 17 березня російські солдати вигнали чеченців із підвалу будинку на Робочій вулиці, де ті ховалися від обстрілу. Майор, командир російського підрозділу, змусив залізти на броньовану машину трьох жінок і трьох хлопчиків Кіреєвих - п'яти, одинадцяти і дванадцяти років[1][3]. Лейла Гаєрбекова, одна з трьох жінок на машині, 4 травня 1996 року розповіла правозахисникові Андрієві Миронову: «Нас під автоматами посадили на танк [броньовану машину] на Робочій вулиці. Троє дітей, їхня мати Кока, я і моя сестра Гаєрбекова Аня. <...> Перед танком нас поставили й сказали: «Якщо одна куля звідти буде, ми вас спалимо». І не було звідти ніяких куль, нічого». Солдати поставили перед машиною майже всіх, хто ховався в підвалі, і під прицілом вели їх близько 300 метрів, до каналу посеред села. Між 12 і 14 годинами майор звелів чеченцям розходитися. Хізір Хачукаєв, командир підрозділу армії Ічкерії в Самашках, розповів правозахисникам «Меморіалу», що його бійці не стріляли по броньованих машинах із людьми і були змушені відступати, а основну відсіч дали в центрі села, коли окупанти відпустили людей із живого щита[1][3].
15 березня 1996 року в Самашках російські солдати вивели з будинку на Вигінній вулиці двох літніх чеченців, господаря та його сусіда, посадили нагору броньованої машини і шість-сім годин возили під кулями. Після дев'ятої вечора командир окупантів відпустив обох[3].
10 серпня 1996 року, коли Збройні сили Ічкерії звільняли Грозний, солдати внутрішніх військ МВС Росії обшукали 9-ту міську лікарню Грозного. Окупанти на два дні захопили в заручники близько 500 хворих, їхніх родичів, лікарів і медсестер (докладніше: «Захоплення заручників»). Мовсар Тембулатов, заступник головного лікаря, 13 жовтня 1996 року розповів у лікарні правозахисникам «Меморіалу» та Human Rights Watch, як російські солдати спускалися в підвал: «попереду ставлять мене або когось іще з лікарів як прикриття якесь, позаду автоматник»[3][1].
12 серпня 1996 року бійці армії Ічкерії відбили атаку російських військ, які намагалися пробитися до окупантів, оточених у лікарні. Командир російських військових у лікарні погодився вивести своїх солдатів в обмін на полонених і зажадав собі в живий щит 100 лікарів, медсестер, ходячих хворих та їхніх родичів. Хадіс Мальсагов, один із заручників, 24 серпня 1996 року розповів правозахисникам «Меморіалу»: «Щойно всі відійшли від лікарні, вони [російські солдати] ставлять у шеренгу жінок і кажуть, що розстрілюватимуть їх, якщо полонених їм не віддадуть негайно». Бійці Хізіра Хачукаєва віддали всіх полонених. Біля воріт своєї бази окупанти відпустили людей із живого щита. Коли люди поверталися до лікарні, російські війська випустили по ній із мінометів кілька десятків мін, убили медсестру Тоіту Кутуханову й поранили двох медсестер, двох лікарів і хвору жінку (докладніше: «Невибіркові напади»). Увечері 12 і вранці 13 серпня хворі й медики пішли з лікарні до будівлі Міжнародного комітету Червоного Хреста неподалік[3][1].
12 серпня 1996 року солдати 101-ї бригади внутрішніх військ МВС Росії вивели чоловіків із кварталів Грозного навколо «15-го містечка», своєї бази на вулиці Леніна, і прикривалися ними дорогою туди (докладніше: «Захоплення заручників»)[1]. Двох із них, батька й сина, окупанти прив'язали дротом до бронетранспортера, провезли під вогнем до Ханкали, головної бази окупаційних військ на східній околиці міста, і 16 серпня відпустили[3].
У доповіді «Меморіалу» 1996 року сказано, що російські військові та співробітники російських відомств в Ічкерії системно брали заручників і прикривалися живим щитом. За даними доповіді, окупанти прикривалися чеченцями останні шість місяців війни, з березня по серпень 1996 року, найчастіше - солдати внутрішніх військ МВС Росії[3].
Прокурори російської армії не розслідували, як російські війська прикривалися чеченцями під час штурмів, і нікого не притягли до відповідальності за це (докладніше: «Безкарність виконавців»)[2][1].
У серпні 1996 року Збройні сили Ічкерії звільнили Грозний від окупантів, змусивши Росію сісти за стіл переговорів[6]. 31 серпня 1996 року було підписано мирні угоди в Хасав'юрті (докладніше: «Фіктивні договори»)[7]. 31 грудня 1996 року останні російські війська пішли з республіки[1].