у кампанії «Перша російсько-чеченська війна (1994–1996)»
Восени 1994 року Росія напала на Чеченську Республіку Ічкерія під іменем маріонеткової опозиції, а 11 грудня 1994 року російська армія відкрито вторглася в республіку. Російські керівники та командування окупаційними військами оголошували, що бійців Збройних сил Ічкерії розстрілюватимуть на місці і знищуватимуть.
Вищі керівники Росії оголошували журналістам у Москві, що бійців Ічкерії треба знищити[1][2], а командування окупаційними військами - в ультиматумах і наказах військам[3].
У лютому 1995 року начальник Генерального штабу Росії Колесников сказав про чеченців, захоплених російськими військами: «з полоненими поводяться нормально, хоча не зобов'язані, бо за законами їх треба було розстрілювати на місці як бандитів» (так Росія називала бійців Збройних сил Ічкерії)[1][4].
10 січня 1996 року російські льотчики з вертольотів ударили ракетами по голові колони автобусів, яка переїхала з підконтрольного Росії Дагестану в Ічкерію[3]. В автобусах їхали бійці Збройних сил Ічкерії під командуванням Салмана Радуєва і заручники, яких вони захопили в Кізлярі, дагестанському місті. Правозахисники «Меморіалу» пишуть зі слів Валерія Якова, кореспондента московської газети «Известия», який говорив зі спецназівцями: «Висаджений поблизу десант спецназу мав наказ знищити терористів [так росіяни називали бійців Збройних сил Ічкерії], які залишилися живими після обстрілу»[3]. Першими ракетами льотчики знищили машину російської міліції, яка супроводжувала колону, і припинили вогонь. Десант не атакував автобуси. Бійці армії Ічкерії із заручниками повернулися в Дагестан і закріпилися в Первомайському, селі біля кордону Ічкерії[3].
15 січня 1996 року російські війська під керівництвом директора ФСБ Барсукова і міністра внутрішніх справ Кулікова почали штурмувати Первомайське[3]. Правозахисники «Меморіалу» пишуть: «Під час блокування, спроби штурму та обстрілів с. Первомайське основним завданням федеральної сторони [російських військ] було не звільнення заручників, а знищення терористів. Такий злочинний підхід призвів до загибелі та поранення частини заручників». 18 січня більша частина бійців армії Ічкерії вийшла з оточення і повернулася в Ічкерію, забравши із собою заручників. За довідкою комітету російського парламенту з безпеки, у Первомайському загинули 16 заручників[3]. Міністр внутрішніх справ Куліков 20 січня в інтерв'ю газеті «Российские вести» сказав, що російські війська вбили в Первомайському 153 бійці армії Ічкерії і близько 40 захопили в полон. Окупанти відправили всіх полонених у фільтраційний табір[5]. Росія обміняла полонених на міліціонерів, яких бійці Салмана Радуєва забрали із собою з Первомайського, а тіла вбитих бійців - на цивільних заручників, вивезених в Ічкерію[3].
15 січня 1996 року, у день штурму Первомайського, Єльцин сказав про бійців Салмана Радуєва: «Ми хочемо все-таки, щоб терористи ці були покарані. І взагалі викорчувані з чеченської землі»[2]. 16 січня глава адміністрації президента Росії Єгоров сказав, що виступає «за те… щоб усі бандформування [так Росія називала Збройні сили Ічкерії]… були знищені»[2]. 19 серпня 1996 року командувач окупаційних військ Пуліковський зажадав від Збройних сил Ічкерії піти з Грозного, дав мирним чеченцям 48 годин на вихід із міста й оголосив, що потім ударить авіацією, артилерією та реактивними системами залпового вогню, які не можуть бити прицільно, «по місцях перебування бойовиків». У ніч на 20 серпня, не чекаючи кінця терміну, російські війська знову почали обстрілювати і бомбити Грозний (докладніше: «Невибіркові напади»)[3].
У серпні 1996 року Збройні сили Ічкерії звільнили Грозний від окупантів, змусивши Росію сісти за стіл переговорів[6]. 31 серпня 1996 року було підписано мирні угоди в Хасав'юрті (докладніше: «Фіктивні договори»)[7]. 31 грудня 1996 року останні російські війська пішли з республіки[3].