Вбивство полонених і затриманих

Восени 1994 року Росія напала на Чеченську Республіку Ічкерія під іменем маріонеткової опозиції, а 11 грудня 1994 року російська армія відкрито вторглася в республіку. Окупанти без суду вбивали затриманих чеченців.

На початку 1995 року під час «зачисток» (так росіяни називали обшуки будинків і затримання чеченців) у Грозному російські військові розстрілювали мирних чеченців одразу після затримання^[1]. Російський конвой убивав їх дорогою, у кузовах вантажівок і в піших колонах^[1][2].

На базах і позиціях своїх частин російські військові забивали на смерть або розстрілювали затриманих чеченців. Окупанти таємно закопували тіла вбитих біля своїх позицій і не віддавали їх сім'ям (докладніше: «Наруга над мертвими»)^[1][3][4].

На початку січня 1995 року російські солдати затримали біля консервного заводу в Грозному понад 60 чоловіків. 3 січня конвой повіз їх до фільтраційного табору в Моздоку, місті в підконтрольній Росії Північній Осетії. Коли одна з двох вантажівок зламалася, охорона поклала всіх у кузов другої, у шість шарів і більше. Ті, хто лежав у нижніх шарах, задихалися, а в тих, хто намагався поворухнутися, конвой стріляв^[1]. Закраїл Вайраєв їхав у цій вантажівці. 28 лютого 1995 року в Назрані, місті в підконтрольній Росії Інгушетії, він розповів про дорогу правозахисникові американської організації Freedom House. У записі його свідчень сказано: «У машині перевозили 63 людини. Дорогою двоє задихнулися, а шістьох розстріляли тут же, у машині. Так мерці й їхали разом з іншими до Моздока. Били протягом усього шляху»^[5]. Серед застрелених у кузові був юнак із Грозного Руслан Касаєв^[1].

28 січня 1995 року російські солдати вели під конвоєм братів Хамідових територією частини внутрішніх військ МВС Росії (попередників сучасної Росгвардії) на вулиці Маяковського в Грозному. Сусідка почула, як один із братів крикнув, що їх ведуть на розстріл, і розповіла про це їхньому батькові Хусейну Хамідову, який з січня 1995 року шукав зниклих в Ічкерії людей і розкривав масові поховання. Зі слів сусідки батько знайшов могилу там, звідки пішла російська військова частина^[1]. 24 квітня 1996 року Хусейн Хамідов розповів у Москві громадському трибуналу російського фонду «Гласність»: «2 квітня [1995 року] я розкопав поховання п'яти трупів у дворі приватного будинку по вулиці Маяковського, 16, і серед них були мої сини. … У них були зв'язані ноги мотузкою, усі зуби були вибиті, на тілі були сліди сильних побоїв». Про інші могили батько братів сказав трибуналу: «На підставі проведених нами ексгумацій я можу стверджувати, що в колишніх місцях дислокації [російських] військових частин проводилися розстріли людей. Їх забирали в калошах, у домашньому одязі, на головах у них були надіті чохли від подушок (наволочки). У багатьох викопаних трупів руки й ноги були зв'язані колючим дротом, було багато ножових поранень»^[4]. 17 травня 1995 року прокурор окупаційної адміністрації в Заводському районі Грозного порушив справу про вбивство братів. Російські військові прокурори отримали справу й зупинили її, бо не знайшли винних^[1].

У квітні 1995 року російські військові затримали біля фільтраційного табору на північно-східній околиці Грозного трьох чеченців, які приїхали за відпущеним родичем. Родич знайшов їхні тіла в каналізаційній трубі за півтора кілометра звідти: у вбитих були виколоті очі й відрізані вуха, у кожного - по 15 кульових поранень^[3]. 7-8 квітня 1995 року бійці внутрішніх військ МВС Росії та російські міліціонери під час обшуків у Самашках, селі на заході Ічкерії, розстрілювали у дворах затриманих чеченських чоловіків, і Спостережна місія російських правозахисних організацій назвала на ім'я 27 із них (докладніше: «Масові вбивства цивільних»)^[2]. Російський конвой, який вів затриманих чеченців із Самашок до військової частини в сопках на північ від села, застрелив дорогою трьох: пораненого з них солдат убив за наказом командира конвою^[2][1]. 9 травня 1995 року солдати 503-го полку російської армії затримали на блокпості трьох чеченців із Шалі, міста на південний схід від Грозного. Після того як 3 червня полк пішов, рідні знайшли тіла двох таємно закопаними на полі біля Шалі, а 6 червня тіло третього - на кладовищі, на всіх тілах були сліди катувань^[3][1].

23 лютого 1996 року, коли 58-ма російська армія наступала на Бамут, село на південний захід від Грозного, солдати цієї армії посадили на бронетранспортер Шаріпа Батаєва, чеченця з Аршти, села в підконтрольній Росії Інгушетії. 20 березня слідчі з Інгушетії знайшли його тіло в неглибокій могилі біля позиції розвідників 693-го полку 58-ї армії: окупанти перебили йому зап'ястки й застрелили його в потилицю^[1][4]. З 3 по 9 березня 1996 року російські війська штурмували Серноводськ, село на заході Ічкерії, а солдати затримали на вулиці молоду чеченку й повели до сусіднього будинку, де пізніше було знайдено її тіло^[6][7]. 20 березня семеро російських військових висадилися з гелікоптера біля молочної ферми поблизу Нагорного, села поруч із Грозним, вишикували в шеренгу мирних чеченців, які ховалися в сараї, і розстріляли наймолодших чоловіків. Джерела розходяться: Human Rights Watch пише про двох убитих братів, Чеченський жіночий комітет назвав п'ятьох розстріляних біля ферми та Умара Тужуєва, якого військові живим скинули з гелікоптера^[8][9][4].

28 березня 1996 року окупанти віддали за п'ятьох своїх солдатів трьох чеченців і тіла ще двох затриманих, і на одному з тіл командир Збройних сил Ічкерії Султан Качеєв побачив рану від штика (докладніше: «Захоплення заручників»)^[8][9]. 30 квітня бійці внутрішніх військ МВС Росії затримали на блокпості в Грозному чеченців, мешканців міста, і кинули в яму в Ханкалі, головній базі окупаційних військ на східній околиці Грозного. Охорона забила на смерть двох, решту 3 травня російський кримінальний розшук вивіз із Ханкали, а прокурор маріонеткового уряду підтвердив, що обоє померли від побоїв і зв'язку з армією Ічкерії в них не було^[1]. 12 травня російські війська захопили Харсеной, гірське село на півдні Ічкерії, і солдати розстріляли на дорозі шістьох молодих чеченців, які вийшли із села, а їхні тіла не віддали рідним. У селі солдати розстріляли ще одного молодого чеченця, який просив їх не входити до мечеті^[4]. 17 серпня 1996 року російські військові в масках обшукували будинки біля республіканської лікарні в Грозному. Коли окупанти пішли з кварталу, рідні знайшли в сусідньому дворі тіла двох чеченців, двоюрідних братів, зі зв'язаними дротом руками та слідами катувань^[10].

26 березня 1996 року Генеральний секретар ООН передав Комісії ООН з прав людини повідомлення, що російські війська без суду страчували захоплених чеченських чоловіків: мирних людей і бійців армії Ічкерії^[11]. Правозахисники «Меморіалу» пишуть, що співробітники МВС Росії та російські військові страчували людей в Ічкерії без суду. За їхнім висновком, конвой та охорона почувалися безкарними в перші години й дні після затримання, бо МВС Росії відлічувало строк утримання затриманого з тієї години, коли його привозили до фільтраційного табору^[1][2]. Невідомо, скількох затриманих чеченців окупанти вбили з грудня 1994 року по серпень 1996 року. На початку 1997 року правозахисники «Меморіалу» писали про затриманих і зниклих безвісти чеченців: «Багато з них загинули, і нині необхідно знайти місця їхнього поховання, ексгумувати й упізнати трупи»^[12].

Російські військові прокурори віддали під суд колишнього командира 503-го полку Соколова за вбивство трьох чеченців із Шалі, але військовий суд повернув справу прокурорам, і до весни 1998 року вони її не закінчили (докладніше: «Безкарність виконавців»)^[1].

У серпні 1996 року Збройні сили Ічкерії звільнили Грозний від окупантів, змусивши Росію сісти за стіл переговорів^[13]. 31 серпня 1996 року було підписано мирні угоди в Хасав'юрті (докладніше: «Фіктивні договори»)^[14]. 31 грудня 1996 року останні російські війська пішли з республіки^[1].