Катування та знущання

Восени 1994 року Росія напала на Чеченську Республіку Ічкерія під іменем маріонеткової опозиції, а 11 грудня 1994 року російська армія відкрито вторглася в республіку. Окупанти били й катували затриманих чеченців.

Російські солдати з міліціонерами били їх на блокпостах і під час «зачисток» (так росіяни називали обшуки будинків і затримання чеченців)^[1]. Конвой окупантів бив їх у вантажівках і гелікоптерах. Під час вивантаження солдати змушували їх бігти між двома рядами охоронців, які били бігунів кийками та прикладами^[2][1].

На допитах російські військові й міліціонери вимагали від чеченців визнати, що вони воювали, назвати бійців Збройних сил Ічкерії та місця, де сховано зброю^[2]. У ямах, тюремних машинах і цистернах російська охорона по кілька діб тримала їх зі зв'язаними руками, із зав'язаними очима, без води та їжі^[2][3]. Окупанти відпускали побитих в'язнів без обвинувачень або віддавали на обмін за полонених російських військових (докладніше: «Захоплення заручників»)^[2].

Російські військові й міліціонери, від солдатів на блокпостах до військових слідчих на базах, катували чеченців з грудня 1994 року по вересень 1996 року. 25 грудня 1994 року біля селища Долинський на північний захід від Грозного російські солдати затримали й побили Алі Ісраілова із Серноводська, села на заході Ічкерії. Охоронці табору в Моздоку, місті в підконтрольній Росії Північній Осетії, били його ще три дні й відпустили. Після побоїв Алі Ісраілов півтора місяця лікувався^[4].

До кінця січня 1995 року ОМОН з Рязані, загін російської міліції, охороняв фільтраційний табір МВС Росії в Моздоку і катував затриманих чеченців на допитах у тюремних вагонах (докладніше: «Система фільтраційних таборів»). Охоронці, яких МВС прислало на зміну 24-26 січня, не катували на допитах, але били в'язнів^[2].

1 січня 1995 року російські солдати затримали біля консервного заводу в Грозному Закраїла Вайраєва, а охоронці в Моздоку і в П'ятигорську, місті на півдні Росії, побили його так, що в нього тріснула грудна клітка і відкрився туберкульоз. Охорона табору в Моздоку вісім діб залишала його, хворого, у тюремному вагоні, а потім відправила до лікарні в Назрані, місті в підконтрольній Росії Інгушетії^[4]. З 3 січня по 15 лютого 1995 року охорона табору біля консервного заводу в Грозному, конвой та охоронці в'язниць у П'ятигорську і в Ставрополі, ще одному місті на півдні Росії, били Магомеда Мейрієва з Грозного, а в П'ятигорську нацькували на нього собаку. 15 лютого окупанти відпустили його в Моздоку зі шрамами від прикладів та укусів^[4]. 23 січня 1995 року на блокпості № 13 між Серноводськом і сусіднім селом Самашки співробітники МВС Росії побили Ахмеда Ідрісова з Грозного, погрожуючи вбити, і 31 січня відпустили його як невинного, з переламаними ребрами^[4]. Навесні 1995 року охорона табору біля консервного заводу в Грозному давала в'язням замість води сечу^[5]. 25 березня 1995 року російські солдати затримали чеченця Ісані Ханоєва в його домі в Ассинівській, станиці на заході Ічкерії. Охоронці військової частини біля станиці ночами били його й катували струмом, а 6 квітня МВС відпустило його з Моздока як невинного^[2].

З кінця січня 1995 року російські військові тримали затриманих чеченців у ямах і тюремних машинах при військових частинах, куди не пускали правозахисників і прокурорів. Такі ями були в Ханкалі, головній базі окупаційних військ на східній околиці Грозного, і біля Ассинівської^[2].

7 квітня 1995 року внутрішні війська МВС Росії (попередники сучасної Росгвардії) штурмували Самашки. Того дня співробітники МВС затримали на блокпості Махмудеміна Ізієва із Самашок, який виходив із сім'єю до Серноводська, і гелікоптером відправили на польовий командний пункт російських військ біля Ассинівської^[2]. 8 квітня бійці внутрішніх військ під час обшуків у Самашках били прикладами чеченських чоловіків і підлітків, а у військовій частині на північ від села та біля Ассинівської солдати нацьковували на них собак^[1][6][7]. Біля Ассинівської охорона три дні тримала Махмудеміна Ізієва без води та їжі в тюремній машині на дні ями. На допитах військові били його по нирках і в грудь, приєднували до його шиї дроти й катували струмом, від якого залишилися опіки^[1][2]. 10 квітня окупанти відправили його гелікоптером до фільтраційного табору в Моздоку, а шістьох неповнолітніх чеченців із Самашок того дня відпустили звідти в синцях і зі слідами укусів^[1][6][7]. Перед приїздом представників Міжнародного комітету Червоного Хреста 11-13 квітня охорона табору пригрозила затриманим чеченцям: «Вони підуть, а ви тут залишитеся»^[1]. 18 квітня МВС Росії відпустило Махмудеміна Ізієва як невинного. 20 квітня в Серноводську він розповів спостерігачам «Меморіалу» про Моздок: «На допитах знову били, погрожували розстрілом. Слідчий сам не бив, били люди в масках, коли він виходив із відсіку»^[2].

Улітку 1995 року охорона біля Ассинівської підвішувала Рамзана Ісаєва з Алхан-Юрта, села на південний захід від Грозного, за наручники, палила йому ступні пальником, стискала голову металевим обручем і катувала струмом, а потім окупанти віддали його за полоненого з російської армії^[2]. У липні 1995 року російські солдати на два тижні посадили Мікаела Івгієва, журналіста чеченського журналу «Орга», у закопану в землю цистерну в Ханкалі, де військові катували його струмом і підвішували за зв'язані за спиною руки; Мікаел Івгієв вижив^[2]. 23 грудня 1995 року російські військові затримали Руслана Сосламбекова на блокпості біля в'їзду в Грозний і 28 днів тримали в таборі МВС у гаражах на околиці міста, де охоронці при ньому нацьковували на в'язнів собак і відбивали їм нутрощі, а потім відпустили^[8].

На початку 1996 року охоронці табору в Грозному підвісили чеченця горизонтально й побили, і лікарі міської лікарні № 9 лікували його від переламаних ребер^[3][9]. У лютому 1996 року окупанти привезли на обмін до Шатоя, районного центру в горах на півдні Ічкерії, полоненого чеченця, побитого так, що з бронетранспортера його винесли на руках, і армія Ічкерії віддала за нього російських солдатів^[2]. У березні 1996 року бійці МВС Росії тринадцять діб тримали в залізничній цистерні в Ханкалі трьох чеченців з блокпоста між Гойтами і Старими Атагами, селами на південь від Грозного, зображали їхній розстріл і різали ножем, а в квітні військові слідчі в Ханкалі заганяли голки під нігті Саідашу Шамахурову із села Гікалове. Окупанти віддали всіх чотирьох на обмін (докладніше: «Захоплення заручників»)^[3].

У травні 1995 року Сергій Ковальов, глава Спостережної місії російських правозахисників, написав, що його група опитала понад сто чеченців, колишніх в'язнів російських окупантів. За його словами, майже кожного з них окупанти били й принижували, а багатьох катували^[10]. У вересні 1995 року спеціальний доповідач ООН з питань катувань написав урядові Росії, що охорона таборів систематично била багатьох в'язнів, щоб вирвати зізнання в підтримці Джохара Дудаєва^[7]. Правозахисники «Меморіалу» пишуть, що на жорстоке поводження скаржилася більшість людей, які пройшли фільтраційні табори, а огляди судових медиків підтверджують їхні розповіді. За доповіддю «Меморіалу», у ямах при військових частинах окупанти катували дедалі частіше, а біля Ассинівської - і в 1996 році^[2]. У січні 1997 року правозахисники Human Rights Watch написали, що в 1996 році російські військові продовжували катувати чеченців у Ханкалі^[3]. Невідомо, скільки таких злочинів скоїли окупаційні війська з грудня 1994 року по вересень 1996 року. Правозахисники «Меморіалу» опублікували розповіді затриманих чеченців про побої та катування в таборах узимку й навесні 1995 року^[4].

Російські суди не засудили жодного окупанта за катування та знущання над чеченцями (докладніше: «Безкарність виконавців»)^[2].

У серпні 1996 року Збройні сили Ічкерії звільнили Грозний від окупантів, змусивши Росію сісти за стіл переговорів^[11]. 31 серпня 1996 року було підписано мирні угоди в Хасав'юрті (докладніше: «Фіктивні договори»)^[12]. Російські військові щонайменше до кінця вересня утримували чеченців на своїх базах у Грозному і в Ханкалі^[2]. 31 грудня 1996 року останні російські війська пішли з республіки^[2].