Мародерство

Восени 1994 року Росія напала на Чеченську Республіку Ічкерія під іменем маріонеткової опозиції, а 11 грудня 1994 року російська армія відкрито вторглася в республіку. Окупанти грабували чеченські домівки й вивозили речі на військових машинах^[1].

Співробітники МВС Росії та солдати російських внутрішніх військ (попередники сучасної Росгвардії) під час «зачисток» (так росіяни називали обшуки будинків і затримання чеченців) у Грозному обходили будинки зі зброєю. Окупанти відбирали в господарів гроші, золото й цінні речі. На них чеченські родини подали найбільше скарг про грабежі^[1].

З грудня 1994 року російські міліціонери та бійці МВС Росії грабували чеченські родини в станиці Ассиновська на заході Ічкерії^[2]. У середині січня 1995 року старійшини впустили в станицю російські війська, які обіцяли не завдавати шкоди (докладніше: «Фальшиві гарантії безпеки»), і окупанти грабували домівки чеченців^[3]. 28 і 29 січня російські військові оточили бронетранспортерами квартал у селищі Бутенко на околиці Грозного, обходили двори зі зброєю, забрали в Лейли Бапаєвої тисячу доларів, а в її сусідки, матері одинадцяти дітей, медаль «Мати-героїня»^[4][1]. Наприкінці січня окупанти вантажили в бронетранспортери техніку з покинутих будинків Грозного, а російський капітан вів містом криту вантажівку, повну меблів^[1][2]. У лютому через грабежі в Ассиновській глава Ачхой-Мартанівського району на заході Ічкерії та представник Збройних сил Ічкерії відмовилися впустити внутрішні війська МВС Росії в села району^[2].

Узимку 1995 року, після захоплення Грозного, російські військові везли речі чеченців на армійській техніці через Інгушетію до Північної Осетії, підконтрольних Росії республік на захід від Ічкерії. Російські дорожні міліціонери записали на своїх постах в Інгушетії безліч таких випадків^[1].

У лютому 1995 року міністр юстиції Росії Ковальов і генерал Бабичев, який командував одним з угруповань окупантів, оголосили в ефірі, що солдати, які забирають продукти з покинутих будинків або те, що погано лежить, не чинять злочину^[1].

1 березня 1995 року заступник директора ФСК (попередниці сучасної ФСБ) Соболев визнав у програмі «Час» телеканалу ОРТ, що російські військові в Ічкерії грабували. Російські солдати, які 30 березня 1995 року захопили Гудермес, друге за величиною місто Ічкерії, забирали на ринку все, що хотіли, і не платили^[1][5]. До грудня 1995 року російські військові, які служили в Гудермесі за контрактом змінами по 45 днів, перед від'їздом додому напивалися, заходили в домівки чеченців і забирали курей, гусей, килими та посуд^[5].

7-8 квітня 1995 року внутрішні війська та міліцейський спецназ МВС Росії штурмували Самашки, село на заході Ічкерії, і вбили 103 мирних чеченців (докладніше: «Масові вбивства цивільних»). Разом із бронетехнікою окупанти пригнали в село військові вантажівки. Солдати вантажили в них і в бронетранспортери відеоапаратуру, магнітофони, телевізори, килими та меблі, а в жінок шукали золото на шиї^[2][6]. 13 квітня Садулла Юсупов із Самашок розповів Олегові Орлову, співробітникові «Меморіалу», як вибрався з підвалу, де російський військовий поранив його гранатою, і побачив у дворі трьох окупантів: «Вони витягли ось цей сейф маленький, ось такий. У ньому грошенята, папери там зберігали. Двоє його відкривають чимось, намагаються відкрити, а третій їх охороняє і стріляє курей, у будинок». Солдати відкрили сейф і пішли. Правозахисники Спостережної місії знайшли будинок Садулли Юсупова згорілим, але слідів бою на його стінах не було^[2][1].

Албаст Мадаєв із Самашок у квітні 1995 року написав голові комісії російського парламенту з розслідування причин війни в Ічкерії Говорухіну: «Мій дім спалили пострілом з вогнемета, вбили 3 корови, 12 баранів. З домашніх речей вивезли, що змогли, а решту підпалили»^[6]. Комісія отримала від чеченців із цього села 221 заяву. У 60 із них сказано, що російські військові забирали з будинків цінні речі, продукти та застрелену худобу, а решту часто спалювали (докладніше: «Тотальне знищення інфраструктури»). 6 червня голова комісії Говорухін сказав газеті міністерства оборони Росії «Красная звезда», що не вірить у грабежі в Самашках. Жоден із заявників відповіді не отримав^[2].

У квітні 1995 року офіцер ФСБ Росії підтвердив в Ічкерії депутатам російського парламенту Віктору Курочкіну та Віктору Шейнісу, що солдати окупаційних військ масово грабують захоплені села. Офіцер подав про це рапорт начальству і відповіді не отримав^[1]. У ніч на 7 липня 1995 року російські солдати Коровін, Шулін і Петров прийшли зі своєї частини в селище Родіна вимагати в чеченців гроші й золото, вбили двох із них, трьох поранили. Через рік військовий суд дав Коровіну 14 років, Шуліну й Петрову - шість і три роки^[7][1]. З 30 вересня 1995 року до березня 1996 року міліціонери та солдати МВС Росії, які тримали в кільці Серноводськ, село на заході Ічкерії, грабували чеченські родини й викрадали їхню худобу (докладніше: «Транспортна блокада»)^[8]. 14 грудня 1995 року Збройні сили Ічкерії звільнили Гудермес, а 19-20 грудня російські війська знову захопили місто. Російські солдати жили на дачах за містом, щодня приходили в домівки чеченців і забирали килими, посуд, їжу та ліки Червоного Хреста^[5].

У лютому 1996 року російські військові грабували вцілілі після штурмів будинки в селищі Новогрозненський на сході Ічкерії^[1][8]. 9 і 10 березня російські військові вивозили із Серноводська матраци, холодильники та інші речі чеченських родин на трьох десятках вантажівок, які нарахували лікарі міжнародної організації «Лікарі без кордонів». На курорті на північ від села російські солдати грабували й підпалювали квартири, в яких жили біженці^[8]. У березні 1996 року російські солдати грабували вцілілі будинки в Самашках^[8][1]. Російські охоронці у в'язниці П'ятигорська, міста на півдні Росії, відібрали хутряні шапки, шкіряні куртки, взуття, гроші й золото в 91 чеченця, яких окупанти незаконно затримали 15 березня 1996 року біля Самашок (докладніше: «Система фільтраційних таборів»). 19 квітня МВС відпустило їх без звинувачень^[9][1]. У серпні 1996 року, коли Збройні сили Ічкерії звільняли Грозний, розвідувальний батальйон 205-ї бригади російської армії вигнав городян із 16-поверхових будинків на Алтайській вулиці біля старого аеропорту, де не було боїв, і вантажив їхні речі в машини. Коли бої скінчилися і солдати пішли, городяни знайшли майже всі квартири пограбованими^[1]. 17 серпня 1996 року солдати 101-ї бригади внутрішніх військ МВС Росії обшукували будинки навколо «15-го городка», своєї бази в Грозному, забирали, що хотіли, а решту розстрілювали з автоматів^[10].

20-22 серпня 1996 року Олексій Кармаєв, 67-річний інвалід із Грозного, ходив до штабу 276-го полку російської армії вимагати, щоб російські солдати перестали грабувати й повернули його речі. 24 серпня восьмеро солдатів полку повели його з двору будинку на Комуністичній вулиці, після чого інвалід зник безвісти (докладніше: «Викрадення людей»)^[9][11].

Правозахисники «Меморіалу» пишуть, що невдовзі після початку війни окупанти стали масово грабувати й нищити майно чеченців, а російські командири та військові прокурори серйозно з грабежами не боролися. За висновком «Меморіалу», солдати грабували й після того, як у лютому 1995 року керівництво внутрішніх військ МВС Росії у зверненні до військ визнало грабежі, здирництво й насильство проти мирних чеченців^[1].

У серпні 1996 року Збройні сили Ічкерії звільнили Грозний від окупантів, змусивши Росію сісти за стіл переговорів^[12]. 31 серпня 1996 року було підписано мирні угоди в Хасав'юрті (докладніше: «Фіктивні договори»)^[13]. 31 грудня 1996 року останні російські війська пішли з республіки^[1].