у кампанії «Перша російсько-чеченська війна (1994–1996)»
Восени 1994 року Росія напала на Чеченську Республіку Ічкерія під іменем маріонеткової опозиції, а 11 грудня 1994 року російська армія відкрито вторглася в республіку. Окупанти обіцяли селам Ічкерії не чіпати чеченців, якщо село здасть зброю, виведе Збройні сили Ічкерії або пустить до себе російські війська, а потім грабували, бомбили і штурмували села, які їм повірили.
Російські генерали й офіцери давали обіцянки головам сіл і старійшинам на своїх постах, на словах або у формі письмового договору[1].
У середині січня 1995 року старійшини станиці Ассинівська на заході Ічкерії впустили російські війська, які через гучномовці й листівки обіцяли нікого не чіпати. Окупанти грабували будинки, знущалися з чеченців, і до 16 лютого зі станиці пішли всі чеченські родини (докладніше: «Мародерство»)[2].
21 лютого 1995 року голова Самашок, села на заході Ічкерії, і старійшини спитали на російському посту біля села генерала окупаційних військ Косолапова, що зробити, щоб у селі не було війни. У доповіді Спостережної місії російських правозахисників наведено відповідь генерала: «Треба здати важку зброю, створити команду ополчення для охорони села чисельністю 40-45 осіб, скласти протокол згоди з печатками імама і голови [сільської адміністрації], роз'яснити народові — ось і все, що від вас вимагається». 6-7 березня бійці армії Ічкерії з інших сіл на вимогу чеченців Самашок були змушені піти. 8 березня голова села, імам і п'ятеро старійшин підписали договір з російськими військами. Село зобов'язалося здати важку зброю і вивести армію Ічкерії, а старійшини натомість просили російські війська не входити в Самашки і не застосовувати силу до мирних чеченців. Генерал Косолапов підписав договір і віддав примірник голові села[1].
Через 18 днів після договору, 26 березня 1995 року, російські льотчики з шести гелікоптерів обстріляли Самашки ракетами і тяжко поранили чотирьох чеченців. 28 березня полковник, який командував російським постом біля села, зажадав здати стрілецьку зброю, хоча в договорі цього не було. Голова Самашок зібрав у селі шість автоматів і передав їх окупантам. 6 квітня заступник командувача окупаційних військ Романов зажадав впустити в село внутрішні війська МВС Росії (попередників сучасної Росгвардії) і до сьомої ранку 7 квітня здати 264 автомати (докладніше: «Колективні покарання»). Старійшини відповіли, що стільки зброї в селі немає, і голова Самашок попросив три дні, щоб зібрати близько п'ятдесяти автоматів. Романов відмовив. 7 квітня окупанти обстріляли Самашки з мінометів і штурмували село. За 7 і 8 квітня російські військові вбили в селі 103 мирних чеченців, яких правозахисники переписали поіменно (докладніше: «Масові вбивства цивільних»)[1]. 11 квітня п'ятеро старійшин Самашок передали правозахисникам на російському посту письмову заяву: «Ми повірили МВС Росії… ми змусили піти з нашого села Самашки всіх ополченців. Ми повірили військовим, що в цьому разі вони не чіпатимуть мирне населення. І знову брехня. 7 квітня спецназ МВС Росії почав входити в село»[1][3].
Близько 20 квітня 1995 року старійшини Ішхой-Юрта, села на сході Ічкерії, пустили до себе російських військових, які обіцяли лише пройти через село[4]. Окупанти стріляли з автоматів по будинках і вбили жінку, яка несла дитину, а дитина вижила[5].
Навесні 1996 року російські війська оточували села Ічкерії та обстрілювали їх (докладніше: «Колективні покарання»)[6]. Потім окупанти і маріонетковий уряд у Грозному підписували з селом «Протокол про мир і злагоду». Село зобов'язувалося не пускати до себе бійців армії Ічкерії, а Росія натомість обіцяла позбавити його боїв[7]. 14 березня командувач окупаційних військ на південному заході Ічкерії Артемов дав російським депутатам чесне слово не штурмувати Самашки, бо село здає зброю[6]. 15 березня окупанти штурмували село і вбили щонайменше 35 мирних чеченців (докладніше: «Невибіркові напади»)[4].
31 березня 1996 року президент Росії Єльцин указом № 435 назвав «підписання протоколів про мир і злагоду» одним із головних напрямів своєї програми для Чеченської Республіки[8]. За даними французького агентства AFP, ще до указу, до 28 березня, понад 120 сіл Ічкерії підписали протоколи з окупаційними військами[9]. 2 квітня Росія і маріонетковий уряд підписали «Протокол про мир і злагоду» з Шалажі, селом на південний захід від Грозного[4]. У ніч на 3 квітня і 4 квітня російські льотчики бомбили село, зруйнували десятки будинків, убили трьох чеченців і поранили понад триста (докладніше: «Невибіркові напади»)[4][6]. До 20 квітня, за словами глави маріонеткового уряду Завгаєва, протокол не підписали лише 15 сіл і міст Ічкерії[4]. 25 квітня російські льотчики бомбили Чишки, село на південь від Грозного, яке незадовго до того підписало «Протокол про мир і злагоду». Льотчики вбили одну чеченку і поранили ще двох чеченців[4].
Правозахисники «Меморіалу» пишуть: «Від невибіркових нападів, ударів з повітря й артобстрілів часом не рятували ні перемир'я, ні підписання населеним пунктом „протоколу про мир і злагоду", ні навіть зайняття села чи міста федеральними [російськими] військами»[4]. Тім Гульдіман, глава місії Організації з безпеки і співробітництва в Європі в Грозному з січня 1996 року, у 1998 році писав, що командувач окупаційних військ і глава маріонеткового уряду Завгаєв почасти нав'язували ці протоколи селам[7].
У серпні 1996 року Збройні сили Ічкерії звільнили Грозний від окупантів, змусивши Росію сісти за стіл переговорів[10]. 31 серпня 1996 року було підписано мирні угоди в Хасав'юрті (докладніше: «Фіктивні договори»)[11]. 31 грудня 1996 року останні російські війська пішли з республіки[4].