у кампанії «Перша російсько-чеченська війна (1994–1996)»
Восени 1994 року Росія напала на Чеченську Республіку Ічкерія під іменем маріонеткової опозиції, а 11 грудня 1994 року російська армія відкрито вторглася в республіку. Росія оголошувала припинення вогню або підписувала його з Ічкерією, а окупаційні війська далі бомбили села й починали нові наступи.
Президент Росії Єльцин оголошував припинення бойових дій указами і в зверненнях до громадян Росії по телебаченню[1][2]. Голова уряду Росії Черномирдін, командувачі окупаційних військ і російські делегації домовлялися про припинення вогню з представниками Ічкерії[1]. Росія призначала припинення вогню перед щорічним зверненням Єльцина до російського парламенту 16 лютого 1995 року і перед виборами президента Росії влітку 1996 року[1].
У ніч на 10 січня 1995 року російський уряд оголосив припинення вогню на 48 годин і зажадав, щоб Збройні сили Ічкерії здалися, а вдень російська армія продовжила штурм Грозного[1][3]. 17 січня голова уряду Росії Черномирдін домовився з міністрами Ічкерії про припинення вогню в кілька етапів, а в ніч на 19 січня російські льотчики скинули на президентський палац у Грозному бомби, які пробивають бетон[4][1]. 13 лютого командувач окупаційних військ Куликов домовився з Асланом Масхадовим, начальником Головного штабу армії Ічкерії, про «перемир'я» до 19 лютого, а 18 лютого російські артилеристи обстріляли позиції армії Ічкерії на схід від Грозного[1].
26 квітня 1995 року президент Росії Єльцин підписав указ про припинення бойових дій в Ічкерії з 28 квітня по 12 травня. В указі сказано: «у разі збройних провокацій у ЧР [Чеченській Республіці] дії підрозділів і частин тимчасових об'єднаних сил [російських військ]… визначаються відповідно до обстановки»[1][5]. Генерал Трошев, який навесні 1995 року командував військами міністерства оборони Росії в Ічкерії, писав у спогадах: «Ми розуміли, що оголошення мораторію [припинення бойових дій] мало суто політичний характер — країна готувалася святкувати 50-річчя Великої Перемоги…»[6]. 9 травня на свято до Москви приїхали глави іноземних держав[1].
З 28 квітня по 12 травня 1995 року російські солдати далі вбивали мирних чеченців[1]. 1 травня російський снайпер убив шестирічну Зуліхан Юнусову в Старих Атагах, селі на південь від Грозного. Іса Адаєв, директор Чеченського національного музею, був на її похороні і в травні 1996 року розповів у Празі громадському трибуналу російського фонду «Гласність»: «Через кілька днів при зустрічі з військовим комендантом з'ясувалося, що солдати були п'яні і стріляли на спір: влучать чи ні. Так вони вбили дівчинку»[3]. 10 травня російські солдати з комендатури Старопромислівського району Грозного смертельно поранили Ш. Чантієва за кермом його машини[1]. 11 травня, через два дні після свята в Москві, російські льотчики бомбили Шатой, районний центр у горах на півдні Ічкерії[7]. Невідомо, скільки таких злочинів скоїли окупаційні війська з 28 квітня по 12 травня 1995 року. 12 травня, щойно строк указу скінчився, російська армія відновила наступ на гірські райони Ічкерії[1].
30 липня 1995 року Росія підписала з Ічкерією угоду про припинення воєнних дій (докладніше: «Фіктивні договори»). З 17 серпня російські льотчики бомбили Рошні-Чу і Танги-Чу, села на південний захід від Грозного, а 9 жовтня окупанти почали новий наступ[7][1].
31 березня 1996 року президент Росії Єльцин указом № 435 оголосив про «припинення з 24.00 годин 31 березня 1996 р. військових операцій на території Чеченської Республіки»[8]. 1 квітня командувач окупаційних військ Тихомиров оголосив, що продовжить війну, а 4 квітня російські солдати штурмували Гойське, село на південний захід від Грозного, і в боях убили 26 чеченців[1]. 27 травня голова уряду Росії Черномирдін і Зелімхан Яндарбієв, який виконував обов'язки президента Ічкерії, підписали в Москві домовленість про припинення вогню, а ввечері 3 червня російські льотчики бомбили села Ножай-Юртівського і Веденського районів на південному сході Ічкерії[9][1][10]. 10 червня в Назрані Росія зобов'язалася припинити бомбардування і до 7 липня зняти блокпости, а 9 липня, через шість днів після перемоги Єльцина на виборах президента Росії, окупанти почали новий наступ[9][11][1]. 13 серпня Пуліковський, який виконував обов'язки командувача окупаційних військ, зустрівся з начальником Головного штабу армії Ічкерії Асланом Масхадовим, і Ічкерія оголосила, що вони домовилися припинити вогонь з полудня 14 серпня. 14 серпня російські льотчики бомбили Комсомольське, село на північний схід від Грозного, і вбили дев'ятьох чеченців[12][13]. 18 серпня командування окупаційних військ уклало з армією Ічкерії угоду про припинення вогню, а в ніч на 20 серпня російські льотчики відновили бомбардування Грозного[14][1].
Сергій Ковальов, глава Спостережної місії російських правозахисників, 11 травня 1995 року написав в американському журналі The New York Review of Books, що російські командири оголошували припинення вогню під тиском у Росії та за кордоном і мирного процесу не починали[15]. Правозахисники «Меморіалу» пишуть, що Росія використала «перемир'я» 1995 року, щоб підготувати вибори і закріпити маріонетковий уряд, а «мирний план» Єльцина 1996 року діяв, доки в Росії не підбили підсумки виборів[1].
У серпні 1996 року Збройні сили Ічкерії звільнили Грозний від окупантів, змусивши Росію сісти за стіл переговорів[16]. 31 серпня 1996 року Росія підписала з Ічкерією мирні угоди в Хасав'юрті і визнала в них «неприпустимість застосування збройної сили або погрози її застосування при вирішенні спірних питань» (докладніше: «Фіктивні договори»)[17]. 31 грудня 1996 року останні російські війська пішли з республіки[1]. Через три роки після угод у Хасав'юрті Росія знову напала на Ічкерію. 21 вересня 1999 року російські льотчики почали бомбити Грозний, а 29 вересня російська армія вторглася в республіку[1].