Переговори як прикриття нападу

Восени 1994 року Росія напала на Чеченську Республіку Ічкерія під іменем маріонеткової опозиції, а 11 грудня 1994 року російська армія відкрито вторглася в республіку. Президент Росії Єльцин, російські міністри й генерали призначали Ічкерії переговори, зустрічі та підписання миру, вже вирішивши напасти, а російські війська атакували під час переговорів або одразу після них.

Міністри Росії та командувачі окупаційних військ призначали Ічкерії зустрічі в підконтрольних Росії Інгушетії та Північній Осетії. Пізніше переговори йшли в Грозному за посередництва Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ)^[1][2]. Російські делегації вимагали, щоб Збройні сили Ічкерії здали зброю, а республіка визнала себе частиною Росії (докладніше: «Позбавлення суб'єктності»)^[1].

29 листопада 1994 року Рада безпеки Росії вирішила почати війну проти Ічкерії. У секретній доповіді «Воєнні аспекти операції в Чечні. Цілі, засоби та результати» міністерство оборони Росії призначило армійським частинам і внутрішнім військам МВС Росії (попередникам сучасної Росгвардії) зібратися до 6 грудня, оточити Грозний 7-9 грудня і захопити місто 10-13 грудня^[1]. 6 грудня два члени Ради безпеки, міністр оборони Росії Грачов і міністр внутрішніх справ Росії Єрін, зустрілися з Джохаром Дудаєвим, президентом Ічкерії, у станиці Орджонікідзевській у підконтрольній Росії Інгушетії^[3][1]. Після зустрічі Джохар Дудаєв на запитання журналістів, чи не буде війни, відповів: «Звісно, не буде війни. Навіщо війна? Ми поки що домовилися про мирне рішення…»^[4].

Росія призначила наступні переговори на 12 грудня у Владикавказі, столиці підконтрольної Росії Північної Осетії, а за день до них російська армія відкрито вторглася в Ічкерію^[1]. У день вторгнення президент Росії Єльцин сказав у зверненні до громадян Росії: «На 12 грудня 1994 р. намічено переговори між представниками Росії та Чечні. Ми повинні запобігти їх зриву»^[5]. Правозахисники «Меморіалу» пишуть про вторгнення напередодні переговорів: «Дії, що свідомо вели до зриву переговорів, оголошувалися спрямованими на запобігання їх зриву»^[1]. 12 грудня російські військові затримали делегацію Ічкерії на чолі з міністром економіки і фінансів Таймазом Абубакаровим на кордоні Північної Осетії та Інгушетії, щоб пропустити в Ічкерію колону своїх військ^[1][6]. Усі три дні переговорів, 12-14 грудня, російські війська наступали на Грозний^[7][1], а в перший день окупанти обстріляли з артилерії та бомбили станицю Ассинівську на заході Ічкерії^[6]. 14 грудня делегація Ічкерії перервала переговори через вимогу визнати республіку частиною Росії та поїхала. Більше делегації у Владикавказі не зустрічалися^[8][1][6].

Президент Росії Єльцин і голова уряду Росії Черномирдін з грудня 1994 року по квітень 1996 року оголошували Ічкерії переговори, командувачі окупаційних військ Куликов, Тихомиров, Квашнін і Пуліковський у 1995-1996 роках призначали зустрічі армії Ічкерії, а російські війська наступали в дні зустрічей.

27 грудня 1994 року Єльцин доручив вести переговори міністрові у справах національностей Єгорову, директорові ФСК (попередниці сучасної ФСБ) Степашину і командувачеві окупаційних військ Квашніну^[9]. Наступного дня директор ФСК Степашин сказав керівникам Краснодарського краю, що говорити треба не про переговори, а про ультиматум Ічкерії, а 31 грудня російська армія почала штурмувати Грозний^[10][1].

18 січня 1995 року міністри Ічкерії Таймаз Абубакаров і Усман Імаєв чекали в Назрані, місті в підконтрольній Росії Інгушетії, двох російських генералів, яким Черномирдін доручив переговори про припинення вогню. Генерали не приїхали, а в ніч на 19 січня російські льотчики скинули на президентський палац у Грозному бомби, які пробивають бетон^[1]. 21 лютого 1995 року російські військові біля Самашок, села на заході Ічкерії, не пропустили делегацію Ічкерії на зустріч з генералом Куликовим у Слепцовську, станицю в підконтрольній Росії Інгушетії. Екіпажі російських гелікоптерів обстріляли ракетами та з кулеметів дорогу перед машинами делегації, а Куликов відмовив Ічкерії в зустрічі^[1]. 22 травня 1995 року представник російського уряду в Ічкерії Семенов оголосив журналістам, що через три дні почнуться переговори за посередництва ОБСЄ^[2], а 24 травня окупаційні війська почали наступ у горах на півдні Ічкерії. 25 травня делегації Росії та Ічкерії сіли за стіл переговорів у Грозному, а до 12 червня окупанти захопили гірські районні центри Ведено, Шатой і Ножай-Юрт (докладніше: «Воєнна інтервенція»)^[1].

З 30 вересня 1995 року внутрішні війська МВС Росії та російська міліція тримали в кільці Серноводськ, село на заході Ічкерії біля кордону з підконтрольною Росії Інгушетією (докладніше: «Транспортна блокада»)^[1]. Віктор Курочкін, депутат російського парламенту, у квітні 1996 року розповів у Москві громадському трибуналу російського фонду «Гласність»: «Наказ про початок широкомасштабних дій федеральних [російських] військ надійшов у лютому саме тоді, коли ми домовлялися, що будуть зняті блокпости біля Серноводська... Але коли ми приїхали, щоб конкретно вирішити цю проблему, нам повідомили, що надійшов наказ починати бойові дії і до 1 квітня знищити всі бандформування» (так росіяни називали Збройні сили Ічкерії)^[11]. Увечері 2 березня 1996 року керівники Серноводська домовилися про мир для села з маріонетковим урядом у Грозному і з командуванням окупаційних військ на південному заході Ічкерії та призначили підписання на ранок 3 березня. Після домовленості більша частина захисників пішла з села^[1]. Садит Гісатова, чеченка з Серноводська, у травні 1996 року в Празі розповіла трибуналу «Гласності» про ніч на 3 березня: «Цієї ночі вперше за довгий час мої діти лягли спати, роздягнувшись. Ми повірили російському урядові і своєму новоствореному [маріонетковому урядові в Грозному] — вони обіцяли нам мир»^[11].

О 5:45 ранку 3 березня 1996 року, більш ніж за чотири години до підписання, окупанти трьома колонами почали штурмувати Серноводськ^[1]. Захисники села вбили в бою російського полковника і захопили в нього докладну карту нападу^[11]. О 7:30 захисники відбили напад. Після цього окупанти обстрілювали село з артилерії, а російські льотчики стріляли по ньому ракетами з гелікоптерів (докладніше: «Невибіркові напади»). 9 березня, через шість днів після початку штурму, російські війська захопили Серноводськ. З 3 по 9 березня окупанти вбили в селі щонайменше 45 мирних чеченців і поранили 68 (докладніше: «Масові вбивства цивільних»)^[1].

21 квітня 1996 року, коли президент Ічкерії Джохар Дудаєв говорив супутниковим телефоном з Костянтином Боровим, посередником у переговорах Росії та Ічкерії про мир, російські військові вдарили ракетами по галявині біля села Гехі-Чу на південний захід від Грозного і вбили його (докладніше: «Нейтралізація опозиції»)^[12][1]. Через два дні голова уряду Росії Черномирдін оголосив, що Росія дотримуватиметься «тактики розширення миру в поєднанні з жорсткими силовими методами»^[1].

3 липня 1996 року в Нових Атагах, селі на південь від Грозного, російські учасники робочої групи Росії та Ічкерії з воєнних питань на чолі з генералом Тихомировим заявили, що знімають блокпости і виводять військові частини з Ічкерії^[13]. 9 липня, коли глава російської делегації Михайлов запевняв Тіма Гульдімана, главу місії ОБСЄ в Ічкерії, що Росія хоче продовжувати переговори, війська Тихомирова оточили Гехі, село на південний захід від Грозного, і до 12 липня вбили там 19 мирних чеченців (докладніше: «Невибіркові напади»)^[1][14]. 19 липня командувач російських військ на Північному Кавказі Квашнін оголосив, що готовий зустрітися з Асланом Масхадовим, начальником Головного штабу Збройних сил Ічкерії, і обговорити його «особисту долю», а наступного дня окупанти почали наступ у горах на південний захід від Шатоя, районного центру на півдні Ічкерії (докладніше: «Невибіркові напади»)^[15][1]. 31 липня Ічкерія відмовилася від зустрічі^[16]. З 13 по 17 серпня 1996 року генерал Пуліковський, який виконував обов'язки командувача окупаційних військ, тричі зустрічався з Асланом Масхадовим, начальником Головного штабу Збройних сил Ічкерії, на переговорах про припинення вогню (докладніше: «Фальшиве перемир'я»)^[17]. Увечері 19 серпня Пуліковський дав городянам Грозного 48 годин на вихід, а в ніч на 20 серпня, до кінця строку, російські артилеристи й льотчики почали обстрілювати і бомбити місто (докладніше: «Колективні покарання»)^[18][1]. За оцінкою журналістів, з 6 по 22 серпня окупанти вбили в Грозному близько 2000 мирних городян. Правозахисники «Меморіалу» пишуть, що ніхто не вів точного підрахунку^[1].

1 травня 1995 року Сергій Ковальов, депутат російського парламенту, написав у свідченнях Гельсінській комісії Конгресу США, що військове командування Росії та інші члени уряду в Москві раз за разом навмисно зривали всі спроби вирішити питання про незалежність Ічкерії миром, до війни і після її початку^[19].

22 серпня 1996 року секретар Ради безпеки Росії Лебедь і Аслан Масхадов, начальник Головного штабу Збройних сил Ічкерії, домовилися про припинення вогню і відведення російських військ^[1].

У серпні 1996 року Збройні сили Ічкерії звільнили Грозний від окупантів, змусивши Росію сісти за стіл переговорів^[17]. 31 серпня 1996 року було підписано мирні угоди в Хасав'юрті (докладніше: «Фіктивні договори»)^[20]. 31 грудня 1996 року останні російські війська пішли з республіки^[1].