«Історичний шлях» (1909–1911)

Російська імперія 1911 року поставила в Києві пам'ятник княгині Ользі - на місці, яке місто двома роками раніше відвело під пам'ятник Шевченкові. У травні 1909 року київська дума відвела під пам'ятник Тарасові Шевченку сквер на Михайлівській площі^[1]. Попечитель київського навчального округу Зілов конфіденційно написав генерал-губернаторові Трепову, що навпроти «російського урядового закладу» ставити Шевченка не слід і «необхідно було б спорудити пам'ятник одному з діячів російської історії»^[1]. З цього листа виросла програма «історичного шляху»: 7 квітня 1910 року секретар київського відділу Імператорського російського воєнно-історичного товариства полковник Стелецький подав записку з чергою з восьми монументів - княгиня Ольга, Олег, Ярослав, Володимир, Володимир Мономах, Святослав, «доісторичний Київ» і літописець Нестор^[1]. 15 березня 1911 року дума, за присутності 68 гласних із 72, віддала товариству майданчик між Софійським собором і Михайлівським монастирем - 46 голосів проти 22 - і тим само засіданням скасувала власне рішення 1909 року, перенісши місце майбутнього Шевченка на перехрестя Караваївської: 41 проти 24^[1]. Спершу дума відхилила бетонний проєкт як недостатньо «художньо-монументальний», а через місяць дозволила поставити лише тимчасову модель^[1] - тобто на відібране місце погодилися поставити тимчасовку, аби воно було зайняте. Пам'ятник відкрили 4 вересня 1911 року: княгиня Ольга в центрі, ліворуч апостол Андрій, що вказує на київські гори, праворуч сидячі Кирило та Мефодій^[2][3]. Ліпили модель скульптори Іван Кавалерідзе і Петро Сніткін, архітектором був Валеріан Риков, керував проєктом скульптор Федір Балавенський^[4]; історик Ігор Гирич відзначає парадокс: автором імперського монумента виявився «один з „украиноманов" – майбутній видатний скульптор і кінорежисер, а тоді мистець-початківець Іван Кавалерідзе»^[5]. На постаменті було відлито: «Дар Государя Императора городу Киеву. Лето от Р. Х. 1911» - десять тисяч рублів на пам'ятник справді дав царський кабінет, ще тисячу вніс київський купець Могилевський^[2][1]. Нижче, на постаменті самої княгині, стояло: «Сия первая вниде в Царство Небесное от Руси, сию бо хвалят рустие сынове яко начальницу»^[2] - хрещення Русі записувалося в імперський родовід просто на камені. 1919 року статую скинули з постаменту й закопали розколотою надвоє під самим пам'ятником, у березні 1923 року зняли решту фігур, а в березні 1926 року комунальний відділ Києва розпорядився прибрати бетон остаточно^[2][1]. 1996 року статую відкопали з-під клумби і пам'ятник відтворили за старими ескізами, цього разу в мармурі^[4].