у кампанії «Придушення повстання Нохчі: розорення сіл і примусове вирубування лісів Грековим (1821-1822)»
Російська імперія утримувала заручників із Нохчі та примушувала ними до підпорядкування. Історик Д. А. Хожаєв наводить «Звернення» Єрмолова до Чеченців із прямою погрозою: за найменшого непослуху «аманатів вішають, села винищують вогнем, жінок і дітей вирізають»[1]. Імперський історик Потто підтверджує, що начальник лівого флангу Кавказької лінії Греков примушував саме заручниками: будь-який напад на загін «неминуче потягне за собою смертну кару або заслання аманатів до Сибіру», і тому «Чеченці хоч-не-хоч мирилися з тим, що падали і зникали ліси — їхній віковий захист»[2].