Узимку 1826–1827 років генерал Лаптєв, начальник лівого флангу Кавказької лінії, витребував із селища Гельдиген аманатів, використавши схопленого молодого гельдигенця як важіль. Юнак пішов на постановочний «полон», щоб відвести від села удар, який готувався: окупація не залишила селу іншого способу купити безпеку, крім видачі заручників. Імперський історик Потто визнає: Лаптєв, отримавши людину до рук, «відкинув усі пропозиції та зажадав одного — аманатів. Хоч-не-хоч довелося прийняти цю умову, і гельдигенці, які завжди стояли на чолі кривавих рухів, залишили в наших руках заручників свого спокою»[1].