у кампанії «Обман і силове утримання Бейбулата Таймієва Паскевичем, розкол Чечні на партії та примус до присяги (1828-1829)»
6 березня 1829 року в Тарках Бейбулат Таймієв зі 120 старшинами Чечні були змушені скласти присягу через шамхала Тарковського. Історик Д. А. Хожаєв фіксував вимушеність цього кроку: старшини «намагалися уникнути підпорядкування царським приставам, відвести від Чечні загрозу постійних набігів»[1]. Самі Чеченці у проханні до Паскевича у квітні 1829 року документували тло, на якому підписувалася покірність: імперське командування «арештовували, брали в полон, вішали й засилали до Сибіру та в інші місця багатьох із тих, які, будучи покірними, служили великому Государеві»[2]. Командувач військ на Кавказькій лінії Емануель у рапорті Паскевичу від 15 травня 1829 року обумовив визнання покірності: вона «лише тоді буде визнана благонаміреною, коли вони беззастережно складуть присягу та видадуть аманатів»[2]. Утримуючи Бейбулата в Тифлісі, Паскевич закріпив підданство «Постановою про покірність чеченців Росії» та положенням від 2 серпня 1829 року[1][2].