Примусове роззброєння

Аманатсько-податна система Пулло, командувача лівого флангу Кавказької лінії (ланцюга імперських укріплень на землі нохчі), включала систематичне вилучення зброї в жителів захоплених аулів Чечні. Пулло в доповідній записці 1840 року назвав це власною програмою: «владу приставів було зміцнено і тоді ж покладено початок системі роззброєння горців, стягненням з усіх аулів по одній рушниці з 10 сакель. Всього було зібрано понад 1900 рушниць, обставина важлива як за кількістю зібраної зброї, так і особливо тому, що горцям вперше було навіяно думку, що уряд має право позбавляти зброї тих, хто вжив її на зло» (сакля - дім горця; пристав - призначений імперією наглядач над аулами; цифра 1900 - самозвіт Пулло; історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов налічують за архівами близько півтори тисячі)^[1]. Історик Д. А. Хожаєв пише: «Експедиції генерала Пулло в грудні 1839 року і січні 1840-го для підтримання російського управління і роззброєння чеченських площинних аулів, що почалося, коли Пулло зажадав видати по одній рушниці з кожних десяти домів, викликали обурення в широких верствах чеченського народу»^[2]. Історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов називають роззброєння спусковим гачком повстання: «Страх, що слідом за роззброєнням влада запровадить у Чечні загальноросійські кріпосницькі порядки, ганебні для людей благородного стану, якими вважали себе практично всі чеченці, змусив горців узятися за зброю»^[3].