Примусове роззброєння

Зимові експедиції генерала Пулло, який командував лівим флангом Кавказької лінії (ланцюга імперських укріплень на землі нохчі), у грудні 1839 - лютому 1840 року провели фізичне вилучення зброї у жителів аулів Чечні. Систему задумав сам Пулло: у доповідній записці 1840 року він писав, що тоді «покладено початок системі обеззброєння горців, стягненням з усіх аулів по одній рушниці з 10 саклів»^[1]. Імперський історик Юров записав про грудневий похід 1839 року: жителі «беззаперечно платили податі або, замість грошей, представляли зброю»^[2]. Історик Ш. А. Гапуров наводить рахунок за архівами: 455 рушниць за грудневий похід Малою Чечнею і 545 - за січневий по Мічику^[3]; сам Пулло в доповідній записці 1840 року відзвітував про вилучення «з лишком 1900 рушниць»^[1]. У червні 1840 року вилучення зброї закріпили нормою: пункт 9 «Умов, приписуваних горцям, що підкоряються», виданих генералом Граббе, командувачем військ Кавказької лінії, 15 червня 1840 року, приписав «Видавати по одній добрій рушниці з кожних 10 сакель, як заставу їхньої покірності» (сакля - дім горця)^[1].