Воєнна інтервенція

Тричі за 1842-1845 роки імперія кидала на Чечню великі армії. 30 травня 1842 року генерал Граббе, командувач військ Кавказької лінії (ланцюга імперських укріплень на землі нохчі), повів десятитисячний загін з фортеці Герзель в Ічкерію (гірську південно-східну Чечню) - до Дарго, резиденції Шаміля (імама, керівника опору горців Дагестану і Чечні російському завоюванню); історик Н. І. Покровський: «У шестиденному бою в густих ічкеринських лісах Граббе зазнав рішучої поразки»^[1]; історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов рахують: «Загальні втрати вбитими, пораненими і зниклими безвісти склали 66 офіцерів і понад 1700 нижніх чинів»^[2]. 14 листопада 1843 року імператор Микола I особисто призначив нові сили: «Посилаю тобі на один рік 2 дивізії у складі 24 батальйонів... даю я тобі такі сили, яких Кавказ і уві сні не бачив... Ти повинен проникнути в гори, розгромити Шаміля скрізь, де тобі протистане, все винищувати, що тобі буде противитися, але щадити все, що покорятиметься без бою» - і додав про підкуп: «Сип гроші, намагаючись ними привернути на наш бік людей, які мають вплив на племена»^[3]. Улітку 1845 року Воронцов, намісник і головнокомандувач на Кавказі, за прямим розпорядженням Миколи I повів армію на Дарго: Покровський рахує загін у 9500 осіб, історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов - «армію у 21 тисячу солдатів і офіцерів з 42 артилерійськими гарматами»^[1][2]. Похід скінчився катастрофою: «З 9500 осіб, що складали загін Воронцова, вибуло з ладу 3510 осіб, серед яких було 3 генерали, 28 штаб-офіцерів і 158 обер-офіцерів»^[1]. Долю самого Дарго джерела передають по-різному: за Покровським, війська знайшли аул «очищеним і запаленим самими мюридами»^[1]; за записом Гаджі-Алі, супутника і хроніста Шаміля, росіяни «після незначної перестрілки заволоділи» Дарго, а йдучи спалили близько 700 своїх наметів^[4]; історик Д. А. Хожаєв пише, що селище спалили самі царські війська^[5].