Нейтралізація опозиції

29 січня 1841 року генерал Головін, командир Окремого Кавказького корпусу (глава імперських військ і адміністрації на Кавказі), приписав генералу Граббе, командувачу військ Кавказької лінії (ланцюга імперських укріплень на землі нохчі), організувати вбивство Ахверди-Магоми, наїба Шаміля в Малій Чечні (намісника імама, керівника опору горців Дагестану і Чечні російському завоюванню): «можна вважати, що за добру плату знайдуться люди, які зважаться на винищення Ахверди-Магоми. Немає сумніву, що через знищення цього заповзятливого сподвижника Шаміля ми позбулися б одного з найнебезпечніших його знарядь, і заспокоєння Чечні було б тоді справою значно менш складною»^[1]. Головін виділив бюджет і виконавця: Граббе надано «право вжити за вашими міркуваннями до двох тисяч рублів ср. з сум екстраординарних», а «виконання справи цієї найближче покласти на ген.-м. Ольшевського», начальника лівого флангу лінії^[1]. Смерть Ахверди-Магоми з цим замовленням не пов'язана: улітку 1843 року він загинув у бою біля селища Шатілі на кордоні з Грузією - історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов пишуть: «На вдоволення російського командування Ахверди-Магома загинув улітку 1843 р. у зіткненні під хевсурським селищем Шатілі»^[2]. Учасників опору імперія віддала військовим судам з прискореною розправою. Повеління імператора Миколи I від 29 грудня 1843 року і 14 лютого 1844 року, передані військам 24 травня 1844 року, приписали: «Офіцерів з горців, що брали участь у повстанні, так само кадіїв та інших головних призвідників віддати військовому суду за польовим кримінальним уложенням... Вироки суду, після остаточного затвердження мною, невідкладно приводити у виконання» (кадій - мусульманський суддя)^[1]. Під військово-польовий суд за цією нормою йшли не солдати противника, а духовні та громадські лідери - «кадії та інші головні призвідники».