Каральні експедиції

У 1841-1846 роках каральні виходи імперських військ проти Чечні йшли щороку. У червні 1841 року генерал Граббе, командувач військ Кавказької лінії (ланцюга імперських укріплень на землі нохчі), увійшов в Аух (чеченську область на північному сході): історик Н. І. Покровський пише - «6 червня він зайняв Ярикса, 7 - Кишень, який розорявся три дні»^[1]. Наприкінці вересня 1841 року загони Граббе і підполковника Нестерова пройшли верхів'я річки Асси - похід, за Покровським, «супроводжувався винищеннями аулів»^[1]; з 15 по 30 жовтня експедиція Граббе пройшла Великою і Малою Чечнею (рівнинними східною та західною частинами Чечні). Мету цих походів Покровський формулює так: «експедиціями залякати чеченців»^[1]. Навесні 1844 року набіги приписав генерал Нейдгардт, глава імперських військ на Кавказі: зібрати війська у фортеці Грозній «для проведення короткочасних і раптових набігів у найближчі аули Великої Чечні» і діяти «не тільки для погрози, але й для покарання непокірних аулів» (припис начальнику Назрановського загону від 5 квітня 1844 року)^[2]. Зачистку Малої Чечні (рівнинно-передгірної західної частини Чечні) у грудні 1846 року вела спеціально призначена колона. Імперський офіцер Полторацький, учасник експедиції, записав наказ від 14 грудня 1846 року: «на завтрашній день... колона у складі трьох батальйонів [Єгерського князя Воронцова полку], восьми гармат і полку кавалерії під командою полковника Меллер-Закомельського призначалася йти палити ворожі аули»^[3]. Завдання «йти палити» аули поставлене наказом як рутинне призначення на завтра.