Кожен удар по аулах Малої Чечні (рівнинно-передгірної західної частини Чечні) закінчувався виведенням людей. З різанини хутора наїба Дуби (намісника імама Шаміля, керівника опору горців російському завоюванню) 6 березня 1847 року загін, за записом імперського офіцера Полторацького, «приволік за собою 9 людей полонених: трьох беззубих стариків і шість жінок»[1]. У нальоті 17 лютого 1850 року взято «полоненими 54 душі обох статей»[2]; біля переправи через річку Сунжу 15 вересня 1851 року - 38 полонених[2]; при винищенні Дахін-Ірзау 16 листопада 1851 року «захоплено в полон 24 душі»[2]. Рахунок «душами обох статей» у рапортах - рахунок виведених цивільних, не бійців.