Переселених до укріплень тримали заручниками. Генерал Слєпцов рапортом від 4 жовтня 1850 року доповів, що утримує в козачій станиці Сунженській, поставленій на місці чеченського аулу Дібір-Юрт, заручників (аманатів) - людей, яких імперія забирала з родин переселених, щоб тримати громади в підпорядкуванні під загрозою розправи над узятими: «Аманатів же, взятих мною на засвідчення безумовної покірності переселених, я утримую в ст. Сунженській»[1]. Заручник забезпечував і різанину хутора наїба Дуби (намісника імама Шаміля, керівника опору горців російському завоюванню) 6 березня 1847 року: імперський офіцер Полторацький записав про двох підкуплених племінників наїба - «у той час, як один із двох був, як аманат (заручник), заарештований на гауптвахті у Воздвиженському, інший... вів ворожий загін у рідне гніздо своє»[2].