У 1847-1851 роках козачі станиці вставали поіменно на місцях аулів чеченців і карабулаків (вайнахського товариства між Чечнею та Інгушетією). Історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов дають ряд: «У 1847 р. на місці аулу Гажарійн-Юрт споруджено станицю Нестеровську. У 1847 р. на місці аулу Еха-Борзе - зведено станицю Ассиновську... селище Мохьмад-Юрт - станиця Магомед-Юртовська (1847 р.), сучасна Вознесеновська; селище Елдархан-Юрт - станиця Карабулакська (1851 р.); селище Семашки - станиця Самашкинська (1851 р.); селище Закі-Юрт - станиця Закан-Юртовська, пізніше Романовська (1851 р.); селище Алхан-Кала - станиця Алхан-Юртовська, пізніше Єрмоловська (1851 р.)»[1]; про спалений Ах-Борзе вони пишуть прямо: «спалене селище карабулаків Ах-Борзе в 1847 р. змінюється станицею Ассиновською»[1]. Продовження колонізації імперія планувала письмово: Воронцов, намісник на Кавказі, офіційним службовим листом (отношенієм) військовому міністрові Чернишову від 25 жовтня 1847 року розраховував, що після вирубки лісів і «видалення звідти ворожих чеченських аулів» «у 1849 році можна буде покласти початок поселенню 2-го Сунженського полку»[2]. Ким заміщали, видно з переселенських справ імперії. У 1847 році на Сунжу рушили родини з Війська Донського - за списками переселенської справи, перший ешелон виступив 23 травня 1847 року і заселяв щойно збудовані станиці Магомет-Юртовську й Ассинську; підсумок списків - 219 душ чоловічої і 221 жіночої статі[3]. У 1850 році в станиці полку, включно з Ассинською і Магомет-Юртовською, імперія оселила родини одружених солдатів регулярних полків, зокрема «належних поміщицькому володінню» - колишніх кріпаків[3]. Перші родини переселенців жили, за імперським нарисом, «у балаганах, критих соломою, або в землянках»[4].