Видавлювання чеченців з гір будувалося на позбавленні засобів життя - й імперія писала про це відкрито. Воронцов, намісник і головнокомандувач на Кавказі, доповів військовому міністрові Чернишову службовим листом (отношенієм) від 25 жовтня 1847 року: «стиснуті в засобах життя, бачачи постійні свої невдачі, чеченці вагаються і у великому числі родин уже переселяються в наші межі»[1]. Генерал Слєпцов рапортом від 4 жовтня 1850 року будував на цьому розрахунок на майбутнє: гірські товариства, «стиснуті майбутніми нашими поселеннями на долині, ... неминуче підуть за прикладом своїх співвітчизників» - тобто теж зійдуть до укріплень[2].