Колонізація Сунженської лінії (ланцюга козачих станиць по річці Сунжі) залишила чеченському народові малу частину його власної землі. Історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов підбивають підсумок: «після створення Сунженської козачої лінії та інших численних військових укріплень більша частина населення країни виявилася зігнаною на просторі протяжністю приблизно 70 верст із заходу на схід і 40 верст із півдня на північ» (верста - трохи більше кілометра); на душу припадало менше 2 десятин землі (десятина - трохи більше гектара) за норми виживання в 5[1]. Ще раніше імперія взялася за сам порядок розселення: «ще в 40-ві рр. XIX ст. російська влада прагнула ліквідувати численні хутори на території площинної Чечні, змушуючи їхніх жителів переселятися у великі селища з метою полегшити збір податків і податей та забезпечити належний поліцейський контроль над населенням»[1].