у кампанії ««Ні орати, ні сіяти»: погром Чечні, організований голод, перекупівля еліт та інститути підкорення (1852-1857)»
Навіть приймаючи перебіжчиків з верхівки імамату, імперія страхувалася заручниками. Коли на початку лютого 1854 року на імперський бік переходив Умаєв, наїб Малої Чечні (намісник імама Шаміля, керівника опору горців Дагестану і Чечні російському завоюванню), пристав (призначений імперією наглядач) зажадав гарантію - підполковник Предеміров рапортом генералу Вревському від 6 лютого 1854 року: «побоюючись з його боку зради і не бажаючи через те зазнати через нього втрати в людях, я зажадав, щоб він попередньо дав аманата. 3-го лютого був доставлений в аманати до пристава син Ендірея» (аманат - людина, яку імперія забирала з громади як заручника)[1]. Дитина наїба стала платою за право батька здатися.