Тотальне знищення інфраструктури

Аули Великої Чечні (рівнинної східної частини Чечні) випалювалися весь період. 6 січня 1852 року спалено Автури - імперський історик Волконський, учасник погрому, записав: «Аул Автури мав на той час до дев'ятисот дворів і належав до числа найбагатших аулів», а про відступ загону: «всі аули й хутори, що були на шляху нашого відступу, запалали подібно до своєї метрополії»^[1]. 27 березня 1852 року при штурмі аулу наїба Талгіка (наїб - намісник імама Шаміля) «сам аул було обернено на купу попелу й руїн»^[1]. У грудні 1852 року головнокомандувач на Кавказі наказав знищити Хан-Калу Барятинському, що командував на лівому фланзі Кавказької лінії (ланцюга імперських укріплень на землі нохчі), - Волконський передає наказ: «головнокомандувач наполегливо наказав князю Барятинському взяти цей аул і знести його з лиця землі», а виконання: «Аул, у числі дев'яноста п'яти будинків, було віддано полум'ю, і до вечора того ж дня від нього не залишилося жодного здорового каменя»^[1]. Підсумок 1853 року підбив Воронцов, намісник і головнокомандувач на Кавказі: листом імператору від 1-20 березня 1854 року він доповів, що Барятинський «заволодів Мічиком, зробив величезної ширини просіку через Качкаликівський хребет до рівнин Великої Чечні і винищив більшу частину сіл, які залишалися ще непокірними по Мічику та інших річках у напрямку до Умахан-юрта»^[2]. У січні 1854 року розорені аули по річках Джалці та Хабі-Шовдану - хроніка імперських «видатних подій» рахує переселення «418 сімей чеченців»^[3].