у кампанії ««Ні орати, ні сіяти»: погром Чечні, організований голод, перекупівля еліт та інститути підкорення (1852-1857)»
Голод був спланованою метою політики 1852-1857 років - імперія писала про це в наказах і звітах. 29 липня 1852 року біля аулу Белгатой колона, за записом імперського історика Волконського, «знайшовши там такі самі запаси сіна, як і напередодні, винищила їх до останнього стебельця»[1]. Барятинський, що командував на лівому фланзі Кавказької лінії (ланцюга імперських укріплень на землі нохчі), листом Воронцову, наміснику на Кавказі, від 16 серпня 1852 року рахував ефект для дагестанської кінноти імама Шаміля, керівника опору горців Дагестану і Чечні російському завоюванню: «у майбутню зимову експедицію Шаміль майже не може мати в Чечні тавлінської кавалерії, бо нічим буде її продовольствувати»[2]. Доктрину закріпив Воронцов службовим листом (отношенієм) військовому міністрові Чернишову від 28 серпня 1852 року: позбавлені посівів і сіна чеченці «повинні - або переселитися в наші межі, або піти в саму глиб гір»[3]. Генерал Ольшевський підбив підсумок практиці в записках: «Знищення хлібних посівів... змушувало чеченців швидше за інші заходи підкорятися нам, переселяючись у наші межі»[2]. Результат зафіксували історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов: «у 1856-1857 рр. у Чечні настав голод, якого чеченці майже ніколи не знали»[4].