у кампанії «Просіки і голод: завоювання Чечні Євдокимовим (1857-1859)»
Історик М. І. Покровський пише про Малу Чечню (рівнинно-передгірну західну частину Чечні): її жителі «ще на початку п'ятдесятих років були загнані російськими військами в гірські нетрі й приречені на голод» (кампанія C1166)[1]. Просіки продовжували ту саму роботу: «Розчищення гехінської просіки дає Євдокимову можливість спустошити поля тих із малочеченців, які ще не принесли покірності, ховаючись у горах»[1]. Вибір, який залишала політика, сформульовано в рапорті генерала Євдокимова, який командував Чеченським загоном, від 25 березня 1857 року: втеча в гори - або вихід «до нас на галявини»[2]; голод у горах робив перший шлях смертельним.