у кампанії «Просіки і голод: завоювання Чечні Євдокимовим (1857-1859)»
Просіка - широка смуга, вирубана в лісі, щоб позбавити оборонців укриття і пустити нею війська, - була несучим інструментом завоювання 1857-1859 років: ліс, що захищав чеченські товариства, вирубувався планомірно. «Журнал воєнних дій Чеченського загону» з 15 січня 1857 року фіксує будні: «21-го числа всі війська... зайняті були винищенням аулів, садів і лісу»; «22-го числа ті самі заняття. Аули остаточно знищені, сади вирубані, і Гельдигенська просіка прокладена завширшки 750 саж.» - це близько півтора кілометра (сажень - трохи більше двох метрів)[1]. Призначення просік генерал Євдокимов, який командував Чеченським загоном, доповів військовому міністрові Сухозанету рапортом від 25 березня 1857 року: просіка «відняла в непокірних широкі поля, місця їхніх посівів», а населення поставила перед вибором - «шукати порятунку або втечею в гори, або виходом до нас на галявини»[1]. 19 березня 1857 року генерал Ніколаї зайняв Гойтемирівські ворота - прохід в Аух та Ічкерію (чеченські області на північному сході і південному сході): рапорт пояснює завдання - «Щоб знищити це гніздо розбійників і відкрити доступи в Аух та Ічкерію, необхідно було оволодіти урочищем Гойтемір-Капу і влаштувати там просіку»[1]; історик Д. А. Хожаєв підтверджує за полковою історією: «19 березня 1857 року ці укріплення були захоплені царськими військами і знищені»[2]. У лютому 1859 року ліс рубали вже під стінами Ведено - столиці імамату, держави Шаміля: «8 лютого 1859 року, попри опір чеченців і дагестанців, численні царські війська, розчистивши від лісів увесь простір між селищами Тевзан і Елістанжі, вийшли до укріплення Ведено»[2].