у кампанії «Просіки і голод: завоювання Чечні Євдокимовим (1857-1859)»
7 грудня 1857 року, за журналом генерала Євдокимова, який командував Чеченським загоном, «з'явилися депутати від усього народонаселення долини Хулхулау з пропозицією принести покірність і переселитися в наші межі» - запис наводить історик М. І. Покровський[1]. «У квітні 1858 р. здаються гойтинці, а слідом за ними гехінці. До середини квітня російське командування може остаточно заявити, що завоювання Малої Чечні ним закінчено»[1]. «У серпні 1858 року шатоєвці склали зброю»[2] - той самий журнал Євдокимова датує це 7 серпня і пояснює причину: «Щойно шатоєвці побачили, що тавлінці залишають їх і що ми маємо намір твердо утвердитися в зайнятому нами краї, то одразу прислали до мене депутатів із пропозицією покірності і з проханням про дозвіл поселитися на місцях колишніх своїх аулів»[3]; «5 квітня чеберлоєвці вигнали наїба і покорилися», а «12 квітня своє безсилля перед російською армією визнали ауховські чеченці»[2]. Капітуляцію оформлював і папір з обіцянками: у січні 1859 року, під час наступу на Ведено, поширено прокламацію головнокомандувача Барятинського до чеченського народу - повний текст наводить історик Д. А. Хожаєв: «уряд Російський надає вам цілком вільно виконувати назавжди віру ваших батьків», «вас ніколи не вимагатимуть у солдати і не обернуть вас на козаків», «дарується вам пільга на три роки... після закінчення цього строку ви повинні будете для утримання ваших народних управлінь вносити по три рублі з дому», «поставлені над вами правителі будуть управляти за шаріатом і адатом» (шаріат - ісламське право; адат - звичаєве право горців)[2].