Правова сегрегація населення

Норма наділу була розписана за станом і походженням: «козакам відводиться по 30 десятин (десятина - трохи більше гектара) на душу, а тубільцям не більше 2-5 десятин»^[1]; розрив закріплювали і загальні правила наділення: за рахунком газети «Казачий вестник» за 1884 рік, на який спирається історик З. Х. Ібрагімова, російські жителі Кавказького краю отримували «по 24–30 десятин на душу земельного наділу, тоді як тубільці по 12–18 десятин на дим, що в середньому налічував 5 чоловіків» (дим - двір, домогосподарство)^[1]. У 1886 році в Грозненському окрузі «на багатодітну чеченську сім'ю... в середньому припадало 11 десятин землі, тоді як середньостатистична козача сім'я володіла понад 92 десятинами»^[2]. Наказом намісника №418 від 1863 року «право купувати в місцевого населення земельні ділянки отримали російські офіцери і чиновники обласної адміністрації»^[1] - рядовий чеченець покупцем тієї самої категорії землі бути не міг; правила 1 березня 1902 року запровадили скуповування приватновласницьких земель «для потреб Кавказьких козачих військ, коштом їхніх капіталів»^[1].