у кампанії «Роззброєння Чечні: військова операція з артобстрілами та бомбардуваннями аулів (1925)»
Щоб отримати імама Нажмуддіна Гоцинського, який переховувався в горах Чечні, ОГПУ (політична поліція, попередниця сучасної ФСБ) забрало із сіл старих і тримало їх заручниками під загрозою знищення сіл артилерією. Один з організаторів операції, секретар Північно-Кавказького крайкому партії Мікоян, описав це сам: «щоб зловити його, чекісти запросили до себе із сіл, де він міг переховуватися, старих і, оголосивши їх заручниками, попередили, що якщо вони не скажуть, де перебуває Гоцинський, то зруйнують села артилерією, а їх заарештують і віддадуть під суд. Цілу добу вмовляли старих, але все було безрезультатно. Тоді в цей район прислали літак. Вони страшенно боялися літака. Тільки після того, як по селу випустили кілька снарядів з тим, щоб без руйнування будинків жителі відчули його силу, старі сказали, в якій ущелині переховується Гоцинський»[1]. Слово «заручники» є і в документах самої операції: 4 вересня 1925 року начальник Чеченського обласного відділу ОГПУ Міронов доносив: «Доношу, населення видає Нажмудіна. Зараз веду переговори з представниками. Справа ведеться через відпущених мною заручників... Нехай о 15 годині з'являться аероплани, але не б'ють. Для ефекту нехай прибудуть штук 6-7»[2]. Для Шароєвського району рахунок заручників відомий за документами військового архіву: історик А. Ю. Лашков пише, що «командування військового угруповання зажадало від населення Шароєвського району видати відомого бандита Гоцинського. При цьому 40 осіб з числа поважних старих було взято в заручники. Однак вимогу про видачу Гоцинського в призначений строк не було задоволено, тому війська вдалися до посилених репресій. За два дні на район скинули 22 пуди бомб [близько 360 кілограмів - як 22 міни сучасного 120-мм міномета]»[3]. Вцілілий супутник Гоцинського називає інше число і додає те, чого немає в радянських паперах: із зруйнованого аулу Хакмеди «було взято 105 заручників», а заручникам загрожував розстріл - у його розповіді сказано: «про розстріл заручників у разі опору писали у своїх прокламаціях більшовики»[4]. В інструкції про роззброєння від 4 серпня 1925 року, затвердженій керівниками операції, слова «заручники» немає - вона дозволяє тільки арешти «впливових осіб аулу» як крайній захід: заручництво робилося понад написане, і його сліди залишилися в донесеннях виконавців і мемуарах організатора.