Нейтралізація опозиції

Чеченський історик А. Г. Авторханов, який працював у ті роки в Чечні й писав про це в еміграції, пише: «На початку жовтня 1937 року в супроводі великого чекістського штабу в Чечено-Інгушетію прибув кандидат у члени Політбюро, голова партколегії при КПК при ЦК і заступник Єжова – Шкірятов»^[1]. Шкірятов зібрав у грозненському Домі культури імені Леніна розширений пленум обласного комітету партії - за архівними протоколами пленум ішов 8-10 жовтня 1937 року, учасників було 194^[2] - і покликав туди ж відповідальних працівників міста й районів. Авторханов продовжує: «Шкірятов дав наказ про арешт усіх чеченців та інгушів, які є членами Чечено-Інгуського обласного комітету»^[1]. Чекісти заарештували їх тут же, в залі пленуму. Авторханов пише про продовження: «Потім наказ Шкірятова був поширений і на всіх чечено-інгуських працівників, від голови республіканського уряду до голови сільради»^[1]. У жовтні й листопаді 1937 року НКВД (попередник сучасної ФСБ) заарештував голову уряду республіки Алі Горчханова, його заступника Абдул-Халіма Саламова, другого секретаря обласного комітету Хасі Вахаєва, завідувача відділу культури і пропаганди обласного комітету Магомеда Мамакаєва, народного комісара (міністра) освіти Хаміда Окуєва, голову Верховного суду Мусу Ханієва, прокурора республіки Хасана Мехтієва і голову Спілки радянських письменників Саїда Бадуєва. Авторханов пише і про нижні поверхи: «Заарештовані були також голови районних виконавчих комітетів (у Чечено-Інгуській республіці було до 28 районів), майже всі голови сільських Рад, колгоспів та їхні партійні організатори»^[1]. З 23 начальників районних відділів НКВД чеченцем був лише Гойтієв, і НКВД заарештував його теж. НКВД арештовував, а партійні органи знімали з посад - історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов пишуть: «Усього в жовтні 1937 р. було репресовано 30 із 76 членів і кандидатів у члени Чечено-Інгуського обкому, включно з усіма чеченцями та інгушами; 20 із 28 секретарів районних партійних комітетів; 77 членів райкомів і 192 керівних працівники сільських районів республіки»^[3]; у 1938 році колонізатор зняв майже всіх завідувачів земельних відділів районів, 19 голів райвиконкомів і 22 секретарів райкомів^[3].