у кампанії «Операція «Сочевиця»: тотальна депортація чеченського народу і режим спецпоселення (1943-1949)»
Радянський НКВД (попередник сучасної ФСБ) зобов'язав засланих чеченців та інгушів («спецпереселенців» у термінах колонізатора) старших за 12 років щомісяця відмічатися в спецкомендатурі - наглядовій конторі відомства на місці заслання; з 16 років комендатура заводила особові справи; колонізатор заборонив їм вступати до більшовицької партії, її молодіжної спілки («комсомолу») та профспілок і не брав їх до армії[1]. З січня 1945 року комендант міг без суду заарештувати «винних» до 5 діб або оштрафувати до 100 рублів[2]. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 листопада 1948 року виселення оголошено вічним: чеченці та інгуші «заслані навічно», за втечу - до 20 років каторги, за сприяння втікачам - до 5 років тюрми[2].