Нейтралізація опозиції

СРСР за допомогою судів і таємної поліції переслідував релігійних лідерів депортованих чеченців. Верховний суд Киргизької РСР вироком 1-7 липня 1952 року відправив до таборів десятьох керівників і старійшин релігійних братств - Накшбанді, Кунта-Хаджі, Авди та Чімірзи - на строки від 8 до 25 років; лідерові громади Нуріду Джабраїлову поставили за провину, що він «під прикриттям релігійних переконань проводив різко антирадянську агітацію» і «закликав маси спецпереселенців не працювати в колгоспі», керівникові братства Кунта-Хаджі Юсупу Ахматову - що він «категорично забороняв мюридам [своїм послідовникам] відвідувати культурно-освітні установи» і «забороняв дітям відвідувати школу»; підсумок: «до 25 років позбавлення волі з відбуванням у ВТТ [виправно-трудовому таборі], з подальшим позбавленням виборчих прав строком на 3 роки і конфіскацією всього майна кожен»^[1]. Таємна поліція «розробляла» духовенство - так її мовою називалося таємне стеження: на людину або групу заводили секретну справу, стежили за ними через інформаторів і збирали матеріали для арешту. Історик В. А. Козлов пише: дві «найхарактерніші» такі справи на чеченців, заведені 1952 року управліннями МДБ (попередниці сучасної ФСБ) областей Казахської РСР, «дістали вельми промовисті клички: «Уперті» та «Фанатики». Обидві справи проходили за забарвленням «мусульманське духовенство»» (забарвлення - так таємна поліція називала тему справи)^[1]. Міністр державної безпеки Казахської РСР Бизов доповідав 12 серпня 1950 року про такі самі справи «Блок», «Месники» та «Кавказці» - за останньою з них таємна поліція так само вела справу на колишніх керівних працівників Чечено-Інгушетії - і називав число заарештованих: «Усього в Казахстані за антирадянську діяльність органами МДБ заарештовано за 1949 р. і 7 місяців 1950 р. 874 виселенці»^[1].