у кампанії ««Заслані навічно»: життя у спецпоселенні та повернення на зайняту батьківщину (1949-1965)»
У червні 1956 року начальник радянської міліції Барсуков доповідав: «розмістити чеченців та інгушів у районах, де вони проживали до виселення, не видається можливим», бо «ці райони заселені переселенцями з центральних областей РРФСР», а на землях, що відійшли до Північної Осетії, де до виселення «проживало 77 578 чеченців та інгушів», «повернення чеченців та інгушів місцеві [та] партійні органи вважають недоцільним»[1]. Міністр внутрішніх справ СРСР Дудоров у червні 1956 року пропонував узагалі не повертати народ: «Колишня територія заселена» - і ставив питання «про створення для чеченців та інгушів обласної автономії на території Казахської та Киргизької РСР»[2]. Від плану СРСР відмовився через «різко негативне ставлення чеченців та інгушів» і їхнє прагнення повернутися додому[3]. Указ від 9 січня 1957 року доручив установити кордони російському парламентові (Президії Верховної Ради РРФСР)[2] - і Пригородний район лишився за Північною Осетією. Історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов пишуть: «Дружні протести чечено-інгуської делегації з питання про Пригородний район були проігноровані ЦК КПРС»; колонізатор відрізав «1600 квадратних кілометрів виключно чорноземних земель», а республіку збільшив «за рахунок піщаних земель Бурунного степу (по суті, напівпустель) за Тереком»[4]. Історики пишуть, що в Дагестані колонізатори «прагнули водночас не допустити відновлення Аухівського (чеченського) району. Для цього чеченцям, що поверталися, не дозволяли селитися у своїх старих будинках у рідних аулах, а розселяли невеликими групами» по п'яти районах[4]. Російський парламент, установлюючи кордони республіки, не повернув їй і колишнього Аухівського району - у переліку переданих земель його немає[1]. 10 квітня 1964 року новосели села Дучі колишнього Аухівського району побили й вигнали чеченця Саліха Сайтамулова, який повернувся на ділянку батьків, а 12 квітня близько 500 чеченців прийшли в Дучі з вимогами, як записало слідство, «про дозвіл Сайтамулову та іншим чеченцям проживати в с. Дучі та інших колишніх чеченських селищах, повернення їм їхніх колишніх домоволодінь і земельних ділянок»; КДБ (попередник сучасної ФСБ) при уряді Дагестану відповів кримінальною справою про масові заворушення[5]. Справа розвалилася: історик В. А. Козлов пише, що чеченці «трималися згуртовано і від давання свідчень ухилялися», і справу закрили «за відсутністю... складу злочину»[5].