Захоплення релігійних інститутів

Після повернення чеченців із заслання колонізатор не дозволив відкрити жодної мечеті і через своїх чиновників вирішував, кому і де молитися. Чиновник з нагляду за релігією Музаров писав у звіті 25 серпня 1983 року: «У Чечено-Інгушетії в дожовтневий період [до 1917 року] неподільно панувала мусульманська ідеологія. Тут налічувалося 2675 мечетей, 60 тис. мюридів [членів релігійних братств], 38 шейхів [релігійних наставників, глав братств], 2850 мулл [ісламських священнослужителів] і 140 духовних шкіл. Після відновлення автономії республіки в 1957 р. склалося так, що на території Чечено-Інгуської АРСР не було жодної мечеті»^[1]. Мечеті зникли не самі. Колонізатор закрив більшість із них ще до війни: історики Я. З. Ахмадов та Е. Х. Хасмагомадов пишуть, що релігійні школи «після закриття більшості мечетей… перейшли в оселі мулл і знавців ісламу»^[2]. Історик Далхан Хожаєв пише, що в роки заслання «висаджувалися в повітря… середньовічні склепи й дореволюційні мечеті, гробниці та святилища»^[3]; історики Ахмадов і Хасмагомадов додають, що в Грозному було «знищено міську мечеть»^[2]. Уцілілі будівлі колонізатор зайняв під клуби та склади. 21 січня 1967 року 277 вірян Назранівського району подали заяву про відкриття мечеті в селі Барсуки; чиновник з нагляду за релігією Асаулка повідомив до Москви, що районна адміністрація рішенням від 10 червня 1967 року відмовила «в розгляді заяви з тих мотивів, що, як встановлено перевіркою, «багато підписів під заявою вчинено не особами, зазначеними в заяві, а підроблено, прізвища деяких осіб вигадано»»^[4]. 11 листопада 1969 року уряд регіону, підпорядкований Москві, постановою «Про заходи з посилення контролю за дотриманням законодавства про релігійні культи» записав, що в районах «служителі культу в ряді випадків самовільно займаються будівництвом і відкриттям молитовних будинків, влаштовують відправлення колективних обрядів у громадських місцях, організовують паломництво вірян до так званих «святих місць»», а «дієвих заходів, спрямованих на поступове припинення їхньої діяльності, не вживається»^[5]. 18 травня 1977 року чиновник з нагляду за релігією Бобов доповідав главі цього уряду Керімову: «в республіці немає зареєстрованих в органах влади мусульманських релігійних об'єднань і служителів культу, водночас, усупереч закону, неофіційно діє 263 мусульманських релігійних товариств і груп»^[6]. 19 серпня 1980 року Бобов повідомив до Москви: в республіці «є 62 будівлі колишніх мечетей… 17 під клуби та школи, 25 як складські приміщення, 8 як цехи заводів, поштові відділення, магазини, 2 передано в користування вірянам»^[7]. Історики Я. З. Ахмадов та Е. Х. Хасмагомадов пишуть, що окупаційна влада регіону «прямо забороняла відкривати в чеченських та інгуських селищах мечеті, але й не дозволяла численним мюридським [релігійним] громадам відкрито проводити релігійні обряди»^[2].