Встановлення чужорідного управління

Після повернення чеченців та інгушів із заслання СРСР не давав корінним жителям обіймати ключові керівні посади у владі та промисловості, закріплюючи їх за російськими переселенцями. Історики Я. З. Ахмадов та Е. Х. Хасмагомадов пишуть: «Провідні посади (першого секретаря обкому КПРС [глави окупаційної адміністрації регіону], міністра МВС, республіканського прокурора, керівника КДБ [попередниці сучасної ФСБ], міністра фінансів, секретаря Грозненського міськкому КПРС [глави міста] і голови Грозненського міськвиконкому [глави міської адміністрації], керівника «Грознафти», військового комісара республіки та деякі ін.) закріплюються за російськими керівниками»; за чеченцями та інгушами при 70 % населення «резервувалося приблизно 30% посад»^[1]. За листом 26 комуністів 1972 року, який цитують історики, «на початку 70-х рр. із 60 міністерств і відомств Ради Міністрів ЧІАРСР [Чечено-Інгуської республіки] лише 17 очолювали чеченці та інгуші. У більшості сільських районів перші секретарі райкомів [глави районів] були росіянами»^[1]. Історики пишуть: «Саме тому ЦК КПРС [центральна влада в Москві] постійно направляє до Чечено-Інгушетії нових перших секретарів обкому [глав регіону]» - у 1966-1989 роках це були надіслані з інших областей Апряткін, Власов і Фотеєв^[1]. Коли інгуші на мітингу в січні 1973 року зажадали брати на керівні посади місцевих, керівник в окупаційній адміністрації регіону Боков відповів на зібранні партійних працівників 21 січня: «Доходили у своїх виступах до того, що тут потрібно провести захід, щоб враховувати керівний склад кадрів із числа чеченців та інгушів, тобто провести коренізацію»^[2]. Історик А. Б. Кузнецова пише зі слів свідка Б. Х. Торієва: «Чеченці та інгуші зазнавали жорстокої дискримінації при прийомі до КПРС - їх приймали лише з числа робітників, через що ті, хто обіймав інженерні посади, були змушені йти працювати на завод робітниками, щоб мати змогу вступити до партії»^[3]. Історики Я. З. Ахмадов та Е. Х. Хасмагомадов пишуть, що лише до середини 1980-х чеченці та інгуші очолили 155 сільських рад із 194 та 11 міських і районних рад із 19, а «за російською номенклатурою лишалися найвагоміші посади середнього та республіканського рівня, а також керівництво Грозного й обласного комітету КПРС»^[1]. Історики пишуть, що 1 липня 1989 року окупаційна адміністрація регіону на своєму зібранні «вперше за всю історію чечено-інгуської партійної організації відкинула запропоновану ЦК КПРС кандидатуру (М. І. Семенова) й обрала першим секретарем Доку Завгаєва»^[1].