Окупаційна адміністрація штучно позбавляє підпорядковані суспільства права на самоврядування, призначаючи над ними лояльних представників чужоплемінних еліт. На відміну від створення маріонеткових урядів (T0037), ця техніка не має на меті симулювати громадянський конфлікт чи створити видимість легітимної місцевої влади. Використання чужорідних наглядачів метрополія застосовує для відкритого домінування, руйнування традиційних соціальних зв'язків корінного народу та безперебійної мобілізації ресурсів.
Окупаційна адміністрація Московського царства підтримувала режим позбавлення підпорядкованих суспільств Нохчі (Окочан) самостійності, офіційно закріпивши передачу влади над ними новому лояльному до метрополії феодалові: у 1661 році цар Олексій Михайлович видав жалувану грамоту кабардинському князеві Каспулату Муцаловичу Черкаському, приписавши йому «над Окочанами і над Черкасами, які нам, великому государеві, служать на Тереку, бути князем, і їх у ратному строї та в усіх наших справах відати й судити»[1].
Історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов пишуть: «у 1867 р. начальником Середнього військового відділу було призначено генерал-майора князя Туманова, а з восьми начальників горських округів шестеро були полковниками і двоє - майорами»[2]. Начальник Терської області з'єднував в одних руках цивільну, військову та козачу владу і щодо горців міг, за тими ж істориками, «за своєю волею застосувати... зброю і підняти проти них підпорядковані йому війська та козаків, віддавати горців військовому суду і в адміністративному порядку висилати з області «небажані елементи»»[2]. З вересня 1866 року намісник отримав право заміщувати горців на посадах приставів (призначених імперією наглядачів) прийшлими офіцерами - історик З. Х. Ібрагімова фіксує підсумок: горці в системі управління Терської області довгий час не могли піднятися вище посади сільських старшин[3]. Самих старшин влада добирала і приводила до присяги на «беззаперечне виконання... всіх доручень і вимог адміністрації»; вибору населенню не залишали - «Місцеве начальство не вважало за можливе надати навіть право вибору аульних старшин, оскільки «не знаходило достатніх ручательств, щоб це не потягло за собою важливих незручностей у справі управління горцями»»[3]. Судову систему вінчали ті самі офіцери: у 1862 році створено обласний Головний народний суд, усі члени якого призначалися начальником області, а в 1870 році - окружні «Горські словесні суди» під головуванням офіцерів адміністрації; історики Я. З. Ахмадов і Е. Х. Хасмагомадов роблять висновок: «Таким чином, створена для горців Терської області судова система не тільки не виводилася з-під контролю військової влади, але, навпаки, прямо їй підпорядковувалася»[2]. Положенням 1895 року про сільські громади право сходу передано обмеженому числу «виборних», причому окружний начальник міг позбавити «виборного» посади і розпустити весь сільський збір[2].