7 листопада 1991 року президент РРФСР Єльцин підписав указ № 178, пункт 1: «Запровадити з 5 години 00 хвилин 9 листопада 1991 р. до 5 години 00 хвилин 9 грудня 1991 р. надзвичайний стан на всій території Чечено-Інгушської Республіки». Тим самим указом він запровадив комендантську годину, заборонив мітинги і страйки, наказав «тимчасове вилучення у громадян, підприємств та організацій вогнепальної і холодної зброї», огляд транспорту і житла та «видворення порушників громадського порядку, які не є жителями даної місцевості, до місця їхнього постійного проживання або за межі території Чечено-Інгушської Республіки за їхній рахунок», а міністрові внутрішніх справ і голові КДБ (попередника сучасної ФСБ) РРФСР доручив подати «пропозиції щодо залучення додаткових сил»[1]. 8 листопада парламент Чеченської Республіки під головуванням Хусейна Ахмадова зажадав від Єльцина «протягом 24 годин вивести всі збройні формування з території суверенної Чеченської Республіки» і вирішив «довести до відома парламентів і народів світу про збройне втручання керівництва Росії у внутрішні справи суверенної Чеченської Республіки»[2]. Журналіст Циганок у статті «Десять днів, які скасували мир» наводить зведення міністерства внутрішніх справ РРФСР на ранок 10 листопада: «Для забезпечення режиму надзвичайного стану в регіон Північного Кавказу направлено підрозділи МВС [міністерства внутрішніх справ] РРФСР загальною чисельністю близько 1,2 тис. осіб»[3]. За хронікою подій, 8-9 листопада «на військовому аеродромі Ханкала поблизу Грозного приземлилися два військово-транспортні літаки із загонами спецназу на борту, але без зброї… аеродром блокують гвардійці Дж.Дудаєва, вихід із літаків неможливий, тому вранці 9 листопада літаки відлітають»[4]. Національна гвардія Чечні та беззбройні городяни оточили будівлю міністерства внутрішніх справ у Грозному; 9 листопада перший заступник міністра внутрішніх справ РРФСР Комісаров доповідав до Москви: «Ми заблоковані в будівлі МВС [міністерства внутрішніх справ] ЧІР [Чечено-Інгушської Республіки]. Оточені натовпом приблизно 4000 осіб, навпроти стоять бензовози»[3]. 9 листопада московське керівництво записало, що «керівники виконавчих органів (Баранников [міністр внутрішніх справ СРСР], Бакатін [голова КДБ СРСР], Комісаров [перший заступник міністра внутрішніх справ РРФСР]) у складній критичній ситуації не зуміли виконати свої прямі посадові обов'язки»[5]. Формальний глава СРСР Горбачов відмовив РРФСР у союзних військах, і 10 листопада о 10:45 внутрішні війська (попередники сучасної Росгвардії) почали відхід із Грозного[3]. 11 листопада депутати в Москві постановили «визнати неможливим затвердження Указу», встановили «особливий режим в'їзду до Чечено-Інгушської Республіки і виїзду з неї, що виключає ввезення і вивезення зброї» та призначили «парламентське і службове (по лінії МВС РРФСР і КДБ РРФСР) розслідування для встановлення осіб, відповідальних за ухвалення недостатньо підготовлених політичних і військово-технічних рішень щодо запровадження надзвичайного стану»[6].