15 вересня 1991 року депутати Верховної Ради Чечено-Інгушетії на останній сесії, яку особисто вів Хасбулатов, чеченець з московського керівництва, який тоді виконував обов'язки глави парламенту, розпустили себе і обрали зі свого складу Тимчасову Вищу Раду з 32 осіб на чолі з Хусейном Ахмадовим, щоб та провела нові вибори[1]. Філатов, у 1991 році секретар керівництва парламенту в Москві, згадував: «за енергійної участі Хасбулатова розігнано Верховну Раду республіки — лишилася так звана Мала Рада, якесь штучне утворення, яке мало працювати до проведення нових виборів»[2]. Хусейн Ахмадов став на бік конгресу Джохара Дудаєва і 4 жовтня підписав постанову про КДБ (попередника сучасної ФСБ): «припинити діяльність КДБ ЧІР [Чечено-Інгушської Республіки] і всіх його структур на території Чеченської Республіки»[3]. Тоді Москва почала будувати з цієї ради свою владу. 25 вересня п'ятеро її членів на чолі із заступником голови ради Чорним, людиною Хасбулатова, виступили проти конгресу Джохара Дудаєва; 26 вересня сам Хасбулатов телеграмою пригрозив не визнати вибори; 5 жовтня тринадцять із тридцяти двох членів ради за підтримки місцевого КДБ спробували усунути Хусейна Ахмадова[1]. 8 жовтня московське керівництво за підписом Хасбулатова, заслухавши віцепрезидента Руцького, що повернувся з Грозного, оголосило законною в республіці лише раду «під головуванням т. Бахмадова Б.Д.» - прокурора, якого самі й поставили, - і доручило їй «вжити всіх необхідних заходів для стабілізації обстановки»[4]. Генерал Соколов, начальник окупаційного військового навчального центру в Грозному, доповідав командуванню: «голова Бахмадов В.Д. призначений Головою Верховної Ради РРФСР Хасбулатовим Р.І.», а сама рада «практичної влади не має»[5]. 9 жовтня керівництво Загальнонаціонального конгресу чеченського народу, конгресу Джохара Дудаєва, назвало раду Бахмадова «незаконною, маріонетковою» і зажадало від неї «відмежуватися від спроби реанімувати розпущену народом» Верховну Раду[6]. Після виборів 27 жовтня рада Бахмадова звернулася до жителів республіки: вибори «є антиконституційними і не мають законної сили, жоден указ т.зв. президента Д.Дудаєва, жодна постанова парламенту т.зв. Чеченської Республіки не мають юридичної сили і не підлягають виконанню»[7]. 7 листопада президент РРФСР Єльцин указом № 178 постановив: «Запровадити... на території Чечено-Інгушської Республіки як особливу форму управління Тимчасову адміністрацію Чечено-Інгушської Республіки»; главою він призначив свого представника в республіці Арсанова, заступником - міністра внутрішніх справ республіки Ібрагімова і доручив їм «сформувати у 3-денний строк Тимчасову адміністрацію Чечено-Інгушської Республіки»[8]. 8 листопада парламент Чеченської Республіки під головуванням Хусейна Ахмадова відповів: «Керівництво Росії, йдучи на поводі у повалених тоталітарних сил, виходячи з імперських інтересів, запровадило його [надзвичайний стан] на території республіки, суверенітет якої було оголошено ще в листопаді 1990 р.» - і визнало указ «незаконним і таким, що не має юридичної сили»[9]. Ні рада Бахмадова, ні Тимчасова адміністрація Арсанова в Чечні так і не запрацювали: 11 листопада депутати в Москві відмовилися затвердити указ Єльцина[10].